Шахи та ферзі

 Знову про ліцей, той самий де роздавали машинки. Були там всякі цікаві предмети, наприклад, театр, музика (індивідуальні уроки на піаніно), наукові забави (це щось подібне до "вступу до науки" для дітей), японська мова і так далі. І серед них - шахи. Тобто раз на тиждень десь весь клас збирався і просто грав у шахи. 

Інколи влаштовували шахові змагання, результати вивішували на дошці оголошень. Змагання були індивідуальні, брали участь учні на рік старші від мене теж. Там був один надпотужній шахіст, Діма П., який просто розбивав ущент всіх супротивників, у нього в графі "перемоги" були самі кружечки, не виграв тільки у самого себе. Я дивився на кружечки і все думав, як би стати хоч на мить схожим на цього Діму. 

І от прийшов день, коли Тимурові треба було грати з ним партію. Розіграли початок звичний, тоді десь посередині був момент, коли можна було розміняти ферзів. Але я на це не пішов, не пішов і він, а потім дотиснув мене, і Тимур програв. Оскільки всі ходи ми записували, після завершення партії проводився аналіз, і шахіст-сенсей, хлопець десь приблизно мого теперішнього віку, разом із нами дивився за розвитком партії. Перше його зауваження було наступним: якби розміняли ферзів, у мене була б краща ситуація, і, можливо, навіть якісь шанси на перемогу. Почувши таке, я у повному розпачі зауважив, що насправді без ферзів почуваюся набагато впевніше. А сенсей на це: чому ж ти тоді не розміняв? Я тільки знизав плечима. А Діма П. все це слухав і насолоджувався перемогою. 

Зрештою він переміг і у турнірі загалом, здається мав тільки одну нічию з 15 матчів, все решта - перемоги. Яке місце посів я - зовсім не пам'ятаю. 

Але тепер уже точно знаю, що як почуваєшся впевненіше без ферзів, то треба їх міняти не задумуючись, хто б не був твоїм супротивником. І у шахах, і в житті.

Або, перефразовуючи словами з реклами одного відомого бренда: it's only crazy until you do it. Just do it.