СадочокЮ 8

8  Садочок Юлі працує у звичному режимі, поставили коробку для курток коло входу - значить, до нас майже прийшла зима, вже всього 12 градусів удень! (До речі цього року в Кіото ще жодного разу не випав сніг, і це значить що в Японії «данто:», тобто «тепла зима», і фермери вже бідкаються, що врожаї овочів збирати треба набагато раніше, ніж зазвичай, а значить їх може раптом стати дуже мало десь так навесні). 

Трохи незвично було коло садочка вчора вранці. Підходимо ми до воріт, аж бачу - лежить на землі, ще й трохи закривавлений довкола рота, Юлі колега з групи «однорічних», К-кун, одяг на спині задертий, просуватися в напрямку садочка не хоче. Поруч із ним його мама, та що з коричневою шкіряною сумкою. Хоч він і пручався, але таки був занесенй в садочок і переданий в руки сенсею, добре що зуби не повибивав собі. Тобто в садочок ходити хочуть не всі, особливо хлопців це стосується. Повертатися додому ввечері теж чомусь хочуть не всі, інколи на збори йде доволі багато часу, з точки зору дорослого тут можна простежити такий собі парадокс - не хочуть іти, і водночас не хочуть повертатися, ну і нехай. 

Інший хлопчик з Юліної групи, найменший, який тільки ще півроку чи скількись часу тому навчився нарешті ходити, був атакований дівчинкою Н, точніше не він, а його щоки, якщо зовсім точно - одна щока, за яку вона вхопилася і тягнула вбік, докладаючи максимум зусиль. Саме в такій пікантній ситуації я на нього (хлопчика) і подивився, а він мав погляд трохи розгублений: мовляв, нічого не вдієш, дівчата набагато сильніші за хлопців, ти ж це і сам мабуть знаєш з власного досвіду, ґайдзіне.

Мабуть так воно і є, подумалося мені, принаймні у нашому садочку на 20 дітей дівчата набагато активніші, спритніші й адекватніші за хлопців, дивно і прикро, що в дорослому житті у цій країні домінація чоловіків, інколи дуже неадекватних, майже повсюдна. 

Так само прикро, що вся система організації садочків і підтримки-виховання сенсеїв, які там працюють, налагоджена так собі, щоб не написати гірше. Один сенсей у твіттері регулярно пише про садочко-пов’язані новини, оце вчора навів теж цікаві факти. 

Перший - про те, що причина звільнення або зміни місця роботи дуже часто - не дуже гарні стосунки з колегами. Третина опитаних сенсеїв згадали про це. Низький рівень зарплат, шалена зайнятість і так далі - все це побічне, люди на керівних посадах, схоже, не мають таланту налагодити-налаштувати здорове й адекватне середовище. 

Другий взагалі жахливий, але дуже характерний для сучасного японського суспільства. Йшлося про умови навчання-перебування у підготовчих школах. Щодня під час практики майбутні сенсеї повинні писати щоденники-звіти на 2-3 тисячі знаків (для порівняння, наукова стаття у журнал - це зазвичай 10-20 тисяч знаків), причому від руки, причому фактично двічі - спочатку олівцем, а потім зверху по ньому - ручкою. Виправлення робити заборонено. Це навіть не епоха Едо, а незрозуміло яка доба. 

Все це дуже співголосне із «правилами» у деяких середніх та старших школах. Наприклад міряють, наскільки чорним є волосся учнів, спеціальна там шкала із 10 чи 15 параметрами, якщо «недостатньо чорне» - змушують перефарбовувати у чорний колір. Щодо довжини волосся теж існують правила, ну але то таке - нас оно теж на військовій кафедрі змушували стригтися перед практикою в «Десні». Але правило для дівчат (та інколи для хлопців) про те, що їхня спідня білизна мусить бути виключно білою - це, як на мене, все-таки трохи занадто. Ну і прекрасне правило про заборону не виходити з дому до 16 години, якщо уроки закінчилися до обіду і повернувся після того додому. «Сиди вдома і вчися!» - саме так каже тобі школа.