Садочок Ю

 7 Якщо я досить довго не писав про садочок Юлі, це не значить, що вона туди не ходила. З певними винятками - ходила і ходить, відбула варту і на цьому тижні. Майже щодня боролася з, тобто не хотіла поринати в обійми денного сну, ходила гуляти, просила добавки на обід, гралася і сварилася з друзяками - все як завджи, і як у будь-якому іншому садочку в будь-якій країні світу.

Вчора вранці став я свідком приголомшливої сцени: тільки-но Юля зайшла у простір, де всі вранці проводять час, розкидано багато іграшок (щодня - якийсь новий варіант), сидять кілька сенсеїв і контролюють процес, як до неї швиденько підбігла подружка Н, поклала обидві руки на щоки, і стала перевіряти, наскільки вони круглі та пружні, чи схожі рівнем своєї м'якості на мочі. Тоді раптом полізла обніматися. Юля трималася з серйозним виразом обличчя, але зрештою не витримала і почала теж посміхатися. Я собі подумав, що це якась така процедура замість «доброго ранку». 

Тоді до процедури захотіло приєднатися немовля з «нульового покоління» (діти, яким було 0 років станом на 1 квітня минулого року, вони потрапляють до групи «нульових» або «курчат». Юлі вже 2 роки, але вона у групі «однорічних»-«жирафів», з квітня стане «дворічною» - «ведмежатком». І от це немовля, пародіюючи Н., теж захотіло покласти руки Юлі на щоки, я ледве встиг відреагувати і Юлю захистити. Одне діло - коли твої щік торкається подруга, з якою вже півтора роки проводиш разом будні, і зовсі інше - якесь незрозуміле немовля з дивною зачіскою. Оце нульове покоління, до речі, стає все більш нахабним, набираються вони сміливості й інколи навіть порядкують на поличках старших колег.

У нашому садочку на 20 осіб останні кілька місяців спостерігати можна такий собі бебі-бум - у Юлі народилася молодша сестра, у її подружки Р. - теж хтось, ще не знаємо хто, і ще один хлопчик, зі старшої групи, який набагато краще за мене розбирається у шінкансенах, чекає на сестричку чи братика.

Але не можу не написати і про загальнояпонську проблему - величезну плинність кадрів-сенсеїв. За півтора роки, які Юля провела в цьому садочку, покинули роботу принаймні троє сенсеїв з тих, що були під час Юліних «нульових». Причому двоє були сенсеями її групи. Наймолодша сенсей вийшла заміж і припинила працювати, хоча інколи приходить «допомагати» (?), в іншої народилася дитина, і вона після перерви відновилася, але в листопаді таки покинула роботу. Дуже жаль, бо любила голосно сміятися і співала прекрасні пісні про Осаку. А ще одна сенсей, на яку ми казали «велика», бо могла тримати на руках одночасно двох (а може й трьох?) малят, просто зникла з нашого садочка. Перевелася в інший? Переїхала в інше місто? Хтозна. Щодня приходила на роботу, а тоді раз - і нема. 

20200120

 Обережно відкриваю двері до кімнати. Намагаюся зробити це якомога повільніше, аби не продукувати зайвих звуків. В кімнаті пересуваюcя зі швидкістю черепахи, довго вибираючи, куди поставити ногу під час наступного кроку, а коли поставив - думаю, як краще перенести на неї вагу тіла, аби не втратити рівноваги. Ну і звісно, намагаюся не дихати, хоч і треба, і роблю це маленькими порціями, зосереджуючись на тому, що я - невидимий, нечутний і взагалі не-не. Така собі людина-заперечення. 

Здивований моєю дивною поведінкою і незвичним способом пересування, до кімнати заходить Теля, мотиляє хвостом, облизується, скавучить, лягає на спину і просить почухати живота, приносить купу іграшок - хоче гратися, він думає, що це така нова гра - ходити тихо і повільно, і йому треба стати у цій грі важливим гравцем. 

Моя ж місія проста: забрати дві чашки, термос великий, термос маленький, тарілку з водою і ще кілька важливих предметів. Вони розкидані по різних частинах кімнати, і я, так само повільно і майже не дихаючи, міряючи кроки, відганяючи Телю, збираю їх по одному. Нарешті місію виконано, тепер треба так само тихо вийти з кімнати, якось закрити двері, не забути нагадати Телі, що він теж мусить спати в іншому місці, і пройти кілька метрів коридором до кухні. 

У кімнаті спить півторамісячна дитина. 

Хіруне

 Вели вчора переговори з Юлею (2 роки 4 місяці) з приводу її участі у хіруне (денному сні). 

- Хто піде робити хіруне? (Мовчить, руку не піднімає.)

- Добре, тоді мама піде робити хіруне з Марією (0 років 1 місяць). (Робить жест рукою - мовляв, робіть що хочете).

- Ок, тоді тато піде робити хіруне з Телям (собака, 4 роки 3 місяці). (Теж без особливого спротиву з боку Юлі, хочеться татові спати з собакою - вперед).

Подібні варіанти, наприклад, тато з Марією, мама з Телям, тато або мама з Юлею, Марія з Телям, були прискіпливо розглянуті, але не схвалені. 

- Тоді мама і тато підуть спати з Телям, чи зможе Юля подивитися за Марією?

(Миттєва, без вагань відповідь «так». Потім з’ясувалося, що подивитися означає саме «дивитися», тобто споглядати як Марія спить, ворушить руками-ногами і так далі).

Зрозумів, що мені треба вчитися частіше  брати на себе подібну відповідальність.

 

Про японські газети

 1) Тиражі. Загальні - 39.9 млн у 2018 році, і щороку знижуються на мільйон-два. На одне домогосподарство зараз припадає 0.7 (випуску) газети, а у 2000 році - 1.13. 

Найбільші тиражі в «Йоміурі» (8.2 млн) та «Асахі» (5.6 млн), ще в трьох великих - «Майнічі», «Ніхон Кейдзай» і «Санкей» - від 1.5 до 2.5 млн. Всі мають зменшення тиражів порівняно з минулим роком, від 4 до 11%. 

2) Вартість передплати. Ми передплачуємо «Асахі», денний (насправді ранковий-приносять вночі десь о 3 годині) і вечірній (насправді денний - приносять близько 16 години), за два випуски щодня в місяць платимо 4037 ієн (зараз 106 ієн це 1 долар). Випускають їх щодня, вечірні випуски «відпочивають» на державні свята. Є один день щомісяця, коли абсолютно всі газети не виходять - здається, аби дати «перепочити» типографіям. 

На передплату зазвичай нижчезгадані центри продажу пропонують знижки. У нашому попередньому місті проживання приносили якісь миючі засоби, плівку для продуктів і каталог, з якого можна щось вибрати (ціною від 2 до 3 тисяч ієн). А в теперішньому місті контракт зараз дворічний, і перші три місяці кожного року - безкоштовно (тобто за рік виходить на 25% дешевше). Не впевнений, чи будемо контракт з січня продовжувати, бо закликав це зробити якийсь підозрілий дядько, мабуть із центра продажу. Хоча паперову «Асахі» хочеться підтримувати і надалі.

По всій Японії розкидані так звані «центри продажу», які власне і заключають з читачами контракти та доставляють газети. Їх друкують у типографіях, звідти вантажівками везуть у ці центри, де додають купу рекламних флаєрів (іноді з непоганими знижками у місцевих магазинах, ресторанах і так далі), і вже з центрів доставляють газети по домівках. Якщо дощ - кладуть у пакет, аби не намокла. Доставляють на мотоциклах або велосипедах. 

3) Цифрові версії, разом із новинними сайтами відповідних газет - останнім часом все більш популярні. Якщо стати передплатником в комплекті з паперовою версією, то щомісяця доплачуєш 1000 ієн, і доступні архів, всі свіжі статті і ще купа всякої інформації. До архіву і так далі я маю доступ в університеті, тому у нас тільки паперова версія. 

4) Формат. У всіх «великий», не знаю як це правильно українською, у нас так виходили (виходять?) «ДТ» та «Известия». Зазвичай 40 сторінок, як мало новин - то менше. Багато реклами, інколи на всю сторінку, за моїми підрахунками - десь третина від газетної площі. 

В суботу щотижня - додаток до газети, здається 12 сторінок, там друкують романи сучасних письменників, і ставлять статті трохи відмінного від звичайного «новинарного» формату. В неділю раз на два тижні - спецвипуск трохи меншого формату (16 сторінок), зазвичай присвячений якійсь одній темі. Також там переклади статей з інших мов, огляд книжкового ринку, статті про видатних професіоналів і так далі. 

На Новий Рік багато вкладок, кожна по 8-10 сторінок, кожна зі своєю темою - чого очікувати від року у спорті, телебаченні, музиці і так далі. Також інколи роблять спецвипуски, присвячені певній темі - шкільному бейсболу, річниці закінчення війни, Токійській олімпіаді і так далі. 

Коли стається якась подія загальнонаціонального масштабу, роблять спецвипуски на кілька сторінок, які роздають безкоштовно зазвичай перед станціями залізниці чи метро. Остання така подія - зміна епохи з Хейсей на Рейва.

5) Регіональні газети. Майже в кожному більш-менш великому місті є свої газети, які я теж стараюся купувати, коли там буваю. І кількість сторінок, і тираж, звісно, набагато менші, але дуже детально й цікаво описані місцеві новини. 

6) Газетні «клуби». За 1600 ієн на рік (діють всякі знижки) можна стати членом «клубу любителів Асахі», і з посвідченням отримувати досить суттєві знижки на всякі культурні події - виставки, концерти, музеї і так далі. Цей річний внесок окупається за кілька походів у музей зазвичай. 

7) У самої «Асахі» головний офіс у центрі Осаки - дві вежі десь за 30 поверхів (будівництво другої закінчили кілька років тому), з яких газета займає по 2-3, решта - концертний зал, офіси в оренду, престижний готель, магазини, ресторани і так далі.