Помічне «коко!»

 Сьогодні був знаменний день. Знаменний тому, що одна з малят дала мені просто ідеальну вказівку «коко!», тобто тут. (Мені знову пишеться про садочок, ніде правди діти). 

Насправді ніщо не вказувало на такий розвиток подій. Я як завжди зайшов із Юлею, поміряли температуру, записали, поставив кружечок на позначення того, що сьогодні дитину можна купати в басейні (ванні? не знаю де там у них ці водні процедури відбуваються, але якщо почувається погано - то просто обтирають тіло вологим рушником), тоді зайшли у великий простір, почав розкладати одяг та інше, а Юля почала як завжди ховатися мені за спину, чіплятися за ноги, і (мабуть) придумувати причини, чому вона не зможе сьогодні зі мною розстатися вже за кілька хвилин. 

Аж тут прилетіла переполохана подружка старша, і почала своє звичне «коко!». Слід зауважити, що вона зазвичай вказує місце дуже приблизно, і не завжди адекватно, тому я слухаю-киваю, кажу «аріґато:!» і як вона мені допомогла, а сам роблю своє. Тоді прибігла подружка менша, і вони почали сперечатися, як завжди, хто має право казати «коко!» і взагалі керувати моїми рухами. 

А я сьогодні мав проблему: дійсно не знав, куди поставити стакан із зубною щіткою (влітку треба щодня їх забирати додому і потім наступного дня нести знову). Подружка старша, звісно, не забарилася мені сказати «коко!», але це було «коко!» ідеальне, з таким «коко!» не соромно виходити в люди, їздити на поїзді в Кіото і навіть купувати хліб у пекаря-непальця на сусідній вулиці. Одним словом, «коко!»-абсолют. 

Коробка зі стаканами та щітками малечі щоранку міняє дислокацію, і ця старша дівчинка мені просто ідеально підказала, де саме вона розташована сьогодні. Можливо, знала це бо її стакан теж був там, або допомагала іншим татам-мамам, або просто має із коробкою якийсь потужній зв’язок, мені невидимий. 

Тоді, вже як збирався я виходити, вони з меншою подружкою торкалися по черзі Юліної сумки, і верещали щось радісно, тривало це мінімум хвилину, Юля подивилася, подумала трохи, вирішила триматися від них подалі. (Про мене забула). Обійняла сенсея - і пішла до іграшок.