![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Не верь глазам своим
Інколи цікаво подивитися на певну ситуацію і її учасників трохи відсторонено, збоку, як Оля і Яло у Королівстві кривих дзеркал. Зрештою, на відстані видно набагато краще, аніж коли ти безпосередній учасник події або дуже наближений до неї.
Мали минулої суботи суто хлопчачу здибанку – приїхав із Осаки знайомий-саларіман, закінчив універ цього року. Працює в фармацевтичній компанії, був у Кіото для участі у прийомі (вечірці?) з приводу 60-річчя сенсея, який влаштували на кафедрі. (До речі, плата за участь – 17000 ієн, магістрам – 5000. Розважалися в якомусь готелі неподалік від Кіотського вокзалу.)
Запросив цей товариш свого друга із медичного факультету, який тільки-но повернувся із виступу на конференції в Цукубі, це наукове містечко неподалік від Токіо. Ну і господарочка Вітя, і автор цього блогу.
Зайшли в перше-ліпше кафе, замовили собі чаї з кофєями. Пішла розмова про дівчат, і виявилося, що зараз дівчина є тільки у мене. А три товариші – в пошуку, а може, не дуже і шукають.
Допили чай із кавою, а тоді по дорозі додому я подумав, що якби хтось подивився на нас за чаюванням, і цього когось попросили би вгадати, у кого з чотирьох є дівчина, я точно був би на останньому місці. Осакський саларіман і майбутній потужній учений – у костюмах і краватках, красівиє-прікрасівиє, господарочка Вітя просто намагається вдягатися вишукано, хоч це у нього не завжди добре виходить.
А Тимур – знову неголений, нечесаний, у футболці «Ічінокура» - бренд саке із префектури Міягі, однієї із постраждалих безпосередньо в результаті березневої трагедії. На додачу має у сумці фляжку з віскі «Санторі» і велику пляшку саке кіотського, а з ним дві очьоко – невеличкі рюмки.
Висновок: дівчата віддають перевагу професійним алкоголікам.
Мали минулої суботи суто хлопчачу здибанку – приїхав із Осаки знайомий-саларіман, закінчив універ цього року. Працює в фармацевтичній компанії, був у Кіото для участі у прийомі (вечірці?) з приводу 60-річчя сенсея, який влаштували на кафедрі. (До речі, плата за участь – 17000 ієн, магістрам – 5000. Розважалися в якомусь готелі неподалік від Кіотського вокзалу.)
Запросив цей товариш свого друга із медичного факультету, який тільки-но повернувся із виступу на конференції в Цукубі, це наукове містечко неподалік від Токіо. Ну і господарочка Вітя, і автор цього блогу.
Зайшли в перше-ліпше кафе, замовили собі чаї з кофєями. Пішла розмова про дівчат, і виявилося, що зараз дівчина є тільки у мене. А три товариші – в пошуку, а може, не дуже і шукають.
Допили чай із кавою, а тоді по дорозі додому я подумав, що якби хтось подивився на нас за чаюванням, і цього когось попросили би вгадати, у кого з чотирьох є дівчина, я точно був би на останньому місці. Осакський саларіман і майбутній потужній учений – у костюмах і краватках, красівиє-прікрасівиє, господарочка Вітя просто намагається вдягатися вишукано, хоч це у нього не завжди добре виходить.
А Тимур – знову неголений, нечесаний, у футболці «Ічінокура» - бренд саке із префектури Міягі, однієї із постраждалих безпосередньо в результаті березневої трагедії. На додачу має у сумці фляжку з віскі «Санторі» і велику пляшку саке кіотського, а з ним дві очьоко – невеличкі рюмки.
Висновок: дівчата віддають перевагу професійним алкоголікам.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject