Політика - всесвітнє зло
У поїзді приватної залізниці Кінтецу, що прямує кудись у префектуру Міе, більша частина людей вийшла десь за 30 хвилин після Осаки, і у вагоні залишилося максимум чоловік 10. Двоє з них – сивочолий іноземець у футболці із конячкою і японка у вишуканому діловому костюмі поруч із ним. Вона за день находилася: ноги їдуть окремо від взуття. Японка витирає піт із чола свого супутника, а той зосереджено думає про своє.
Навпроти них сидить дядько років під 60, черевце підперезане чорним шкіряним ременем, біла теніска Джордано. Роздивляється дивну пару з неприхованим інтересом. Тоді не стримується і питає дівчину:
- А звідки він?
- З України.
- Україна? А, ага, ага. Угу...
- Це біля Росії.
- Так, я знаю, трохи нижче і лівіше, еге ж?
Іноземець радісно киває, зачарований ерудованістю випадкового одновагонника.
- О, то ти розумієш японську?
- Так, зовсім трошки. Мені треба ще дуже багато вчитися.
- О, як добре. А ну скажи, що ти думаєш узагалі про Японію? Як тобі тут живеться?
- Подобається дуже, я зараз у Кіото живу...
- Та ні, я зовсім не це маю на увазі. Що ти думаєш про теперішню політичну ситуацію?
- Ну, звичайно, у японській політиці багато проблем, але, як на мене, в українській їх ще більше. І взагалі безпроблемних країн не існує.
- О, який мудрагель. Може, й не існує, але ж в Україні ситуація набагато краща, ніж у Японії, хіба ні? Ви – отут (показує на стелю), а ми – отут (на підлогу).
- Мушу зазначити, що українську політику не можна схарактеризувати як зовсім уже безпроблемну, тому ми радше десь посередині, як на мене.
- Та ну, розказуй. Може, і так, але японці точно задніх пасуть.
- Так, Ви маєте рацію.
Тоді дядько почав щось жваво набирати на телефоні, супутниця іноземця коментує:
- Певно, пише у Твіттер – “Українець нау”.
Дивна пара виходить на своїй станції хвилин за 10. По черзі чемно вклоняються дядькові, тоді черевцю, ті приязно махають рукою у відповідь.
Навпроти них сидить дядько років під 60, черевце підперезане чорним шкіряним ременем, біла теніска Джордано. Роздивляється дивну пару з неприхованим інтересом. Тоді не стримується і питає дівчину:
- А звідки він?
- З України.
- Україна? А, ага, ага. Угу...
- Це біля Росії.
- Так, я знаю, трохи нижче і лівіше, еге ж?
Іноземець радісно киває, зачарований ерудованістю випадкового одновагонника.
- О, то ти розумієш японську?
- Так, зовсім трошки. Мені треба ще дуже багато вчитися.
- О, як добре. А ну скажи, що ти думаєш узагалі про Японію? Як тобі тут живеться?
- Подобається дуже, я зараз у Кіото живу...
- Та ні, я зовсім не це маю на увазі. Що ти думаєш про теперішню політичну ситуацію?
- Ну, звичайно, у японській політиці багато проблем, але, як на мене, в українській їх ще більше. І взагалі безпроблемних країн не існує.
- О, який мудрагель. Може, й не існує, але ж в Україні ситуація набагато краща, ніж у Японії, хіба ні? Ви – отут (показує на стелю), а ми – отут (на підлогу).
- Мушу зазначити, що українську політику не можна схарактеризувати як зовсім уже безпроблемну, тому ми радше десь посередині, як на мене.
- Та ну, розказуй. Може, і так, але японці точно задніх пасуть.
- Так, Ви маєте рацію.
Тоді дядько почав щось жваво набирати на телефоні, супутниця іноземця коментує:
- Певно, пише у Твіттер – “Українець нау”.
Дивна пара виходить на своїй станції хвилин за 10. По черзі чемно вклоняються дядькові, тоді черевцю, ті приязно махають рукою у відповідь.

no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Гарно пишеш!
no subject
Дякую!