![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Про силу уяви
Японці – не такі, як ми. Із цим сперечатися, мабуть, не буде ніхто. Звичайно, якщо дивитися глобально, вони від українців нічим не відрізняються. Одна голова з очима, вухами, ротом, носом, бровами, дві руки, дві ноги…Але під цією зовнішньою схожістю інколи ховаються речі, які принаймні для мене дуже відмінні від звичного культурного контексту.
Візьмемо, наприклад, уяву. Останнім часом я дійшов висновку, що вона у японців набагато сильніша, ніж в українців, і посідає доволі важливе місце в осмисленні ними реальності. Наведу кілька прикладів.
1) Говорили нещодавно зі знайомою українкою, і вона розповіла про свій діалог із японським хлопчиком, у якому той підкреслював саме оцю от силу уяви. У японців не прийнято проявляти свої почуття на людях, тому закохані, наприклад, можуть максимум триматися за руки, поцілунок на вулиці – це вже щось непристойне. Відповідно, пристрасні поцілунки мають місце в уяві закоханих, і коли вони залишаються наодинці – усе стримуване виходить назовні. Така система стримувань і противаг добре працювала для повоєнного покоління бебі-бумерів, але сучасна молодь силу уяви має гіршу: народжуваність у Японії - одна з найнижчих серед розвинених країн.
2) Продовження попереднього прикладу – манґа “Colorful”, яку мені люб’язно дав почитати бразилієць Алекс. Головні герої епізодів книги – хлопчики університетського віку, які пильно спостерігають за дівчатами, дуже радіють, коли ті нахиляються чи вдягнули такий одяг, що видно спідню білизну або навіть ТІЛО, і уявляють собі всякі непристойні еротичні ситуації. За участі дівчини і своєю, аякже.
3) На парі медіа-соціології дядько із “Газети Кіото” розказував про японську культуру, естетичні категорії в ній і поняття прекрасного для японців. Показав фото чашки з глини, на якій майстер спеціально зробив тріщину і зверху замазав її золотом – аби було видно краще видно. “І от, - каже пан Йошідзава, - японець бере цю чашку в руки, дивиться на тріщину, проводить по золоту пальцем і намагається уявити собі, якою ідеальною могла би бути ця чашка, якби на ній не було цієї тріщини із золотом на ній. Це для нього – найвища естетична насолода”.
А я пригадав, що про щось подібне писав і Всеволод Овчінніков у “Гілці сакури". Мовляв, для китайських гончарів важливо зробити виріб якомога досконалішим, а для японських – якомога ближчим до природи.
Розвинути силу своєї уяви ми спробували минулої середи, коли сходили в зоопарк Уено подивитися на панд. Там стояли такі страшенні черги, що від цієї ідеї відмовилися, зате походили по зоопарку, подивилися на ведмедя, який мирно спав собі на дереві, і уявили його втричі меншим, білого кольору і з чорними лапами та вухами. Ось вам і панда.
Пробувати уявити неіснуюче – набагато цікавіше, ніж я міг собі уявити.
Візьмемо, наприклад, уяву. Останнім часом я дійшов висновку, що вона у японців набагато сильніша, ніж в українців, і посідає доволі важливе місце в осмисленні ними реальності. Наведу кілька прикладів.
1) Говорили нещодавно зі знайомою українкою, і вона розповіла про свій діалог із японським хлопчиком, у якому той підкреслював саме оцю от силу уяви. У японців не прийнято проявляти свої почуття на людях, тому закохані, наприклад, можуть максимум триматися за руки, поцілунок на вулиці – це вже щось непристойне. Відповідно, пристрасні поцілунки мають місце в уяві закоханих, і коли вони залишаються наодинці – усе стримуване виходить назовні. Така система стримувань і противаг добре працювала для повоєнного покоління бебі-бумерів, але сучасна молодь силу уяви має гіршу: народжуваність у Японії - одна з найнижчих серед розвинених країн.
2) Продовження попереднього прикладу – манґа “Colorful”, яку мені люб’язно дав почитати бразилієць Алекс. Головні герої епізодів книги – хлопчики університетського віку, які пильно спостерігають за дівчатами, дуже радіють, коли ті нахиляються чи вдягнули такий одяг, що видно спідню білизну або навіть ТІЛО, і уявляють собі всякі непристойні еротичні ситуації. За участі дівчини і своєю, аякже.
3) На парі медіа-соціології дядько із “Газети Кіото” розказував про японську культуру, естетичні категорії в ній і поняття прекрасного для японців. Показав фото чашки з глини, на якій майстер спеціально зробив тріщину і зверху замазав її золотом – аби було видно краще видно. “І от, - каже пан Йошідзава, - японець бере цю чашку в руки, дивиться на тріщину, проводить по золоту пальцем і намагається уявити собі, якою ідеальною могла би бути ця чашка, якби на ній не було цієї тріщини із золотом на ній. Це для нього – найвища естетична насолода”.
А я пригадав, що про щось подібне писав і Всеволод Овчінніков у “Гілці сакури". Мовляв, для китайських гончарів важливо зробити виріб якомога досконалішим, а для японських – якомога ближчим до природи.
Розвинути силу своєї уяви ми спробували минулої середи, коли сходили в зоопарк Уено подивитися на панд. Там стояли такі страшенні черги, що від цієї ідеї відмовилися, зате походили по зоопарку, подивилися на ведмедя, який мирно спав собі на дереві, і уявили його втричі меншим, білого кольору і з чорними лапами та вухами. Ось вам і панда.
Пробувати уявити неіснуюче – набагато цікавіше, ніж я міг собі уявити.
no subject
А вчора ще побачив Моріяму Наотара "Сакура". :)
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
а якщо серйозно, мене захоплює уява в дітей. Катя грає на лопаті - це в неї гітара, а якщо візьме ще й олівець - скрипка)))
no subject
no subject
Чутливість японців до краси - культурна норма, тоді, як для українців - швидше виняткова ситуація, яка стосується людей з мистецьким хистом...
Стосовно тріснутої чашки в Японії - моя невеличка стаття, кілька фактів, щоправда на російській
http://forum.sandaldom.ru/showthread.php?t=4687&p=5789#post5789
no subject
Статтю прочитав, дякую. Не знаю, чи зі збільшенням тріщин збільшується кількість камі, але по одному в кожній чашці точно живе:)
no subject
no subject
no subject
Щастя тобі та успіхів! :-)
no subject