![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Далека Японія зблизька-1
У нас знову сильний землетрус у префектурі Міягі:( Кіото, на щастя, не трусило, але Токіо, схоже, трохи зачепило, повідомляли про можливість невеликого, до 1 метра, цунамі. (Поки писав, уже зняли попередження). Коли вже японські боги вгомоняться...
Коли я повернувся з "першої" Японії, у вересні 2005 року за дуже значної допомоги мами написав в газету "Сільські Вісті", в якій вона тоді працювала, матеріал на цілу шпальту про Японію. Багато моментів зараз мені видаються зовсім іншими, багато що я би змінив, але викладу все так, як воно було, нічого не коментуючи. Матеріал великий, тому викладатиму частинами, за 5-6 разів.
Влітку чотири роки тому, закінчивши школу із золотою медаллю, хлопець витримав конкурс одразу у два найпрестижніших київських вузи – Києво-Могилянську академію та університет імені Т. Г. Шевченка. Для навчання вибрав один – Шевченків університет. Тільки тому, що там спеціалізація – японська мова – майже рідкісна для українця. По закінченні трьох курсів йому пощастило пройти стажування в Японії. За рік навчання не тільки збагатився мовою, а й зробив для себе відкриття світу. Цікавого, незвичного, незнаного. Тож “Літа молодії” запрошують слідом за ним у мандрівку до далекої Японії всіх своїх читачів – і молодих, і старших: час для відкриттів не обмежується віком.
Тимур САНДРОВИЧ, студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Без одного тижня рік випало мені прожити в Японії. Промайнув він, як один день. Здається, тільки-но прощався з друзями, рідними, вчителями і мчав у Бориспіль, запізнюючись на літак, а оце вже знову в Києві. Вітаю всіх близьких по-японськи: “Коннічіва” – “Здрастуйте”, ще й з легеньким поклоном на додачу.
Час сплинув неймовірно швидко, бо був ущерть насичений подіями і враженнями. Я навчався в одному з найстаріших лінгвістичних японських університетів – Тенрі, з яким Київський університет уклав угоду про студентські обміни. Працював, спілкувався з друзями, мандрував. Чим більше відкривав для себе цю країну, тим сильніші почуття – любові, поваги – заволодівали моєю душею. Близькими мені стали слова японського поета Кі-но Цураюкі “Японія...І я – уже закоханий” Казкова країна. Дивовижні люди.
Перед від’їздом хрещений батько Сергій Миколайович Скоробагатько сказав: “Для мене, Тимурчику, що в Японію з’їздити – що на іншу планету злітати”. Згадував я ті слова часто. Справді, хоча часова різниця з Японією обраховується шістьма годинами, а відстань по прямій – вісьмома тисячами кілометрів, приголомшливе відчуття іншої реальності світу не покидало мене довго. Іноді видавалося, що потрапив у якийсь фантастичний фільм, дія в якому відбувається вже принаймні в наступному, ХХІІ столітті.
Доброго ранку, Японіє
...Позаду дванадцять годин польоту, і Японія зустрічає не по-осінньому спекотною погодою. Понад тридцять градусів як для початку вересня забагато. Проте згодом виявилося, що це ще й нічого. Вересень і жовтень на острові Хонсю, куди я прилетів, зазвичай дуже теплі. Наприкінці жовтня можна спокійнісінько ходити в футболці...
Хонсю – найбільший і найголовніший острів країни. Наш літак приземлився в осакському аеропорту Кансай. Доки ми кружляли, Японію “трясонуло”, тобто стався землетрус силою приблизно 5 балів. Дякувати Богові, значної шкоди він не завдав. Слід сказати, що повідомлення про різноманітні стихійні лиха (урагани, тайфуни, землетруси, буревії, цунамі) у випусках новин постійно на чільному місці. Вражає дивовижний спокій, з яким реагує країна на ці стихійні лиха. Певно, звикли. Проте, на жаль чи на щастя, мені не довелося жодного разу опинитися в епіцентрі якогось катаклізму. Містечко Тенрі, в якому мешкав, розташоване всього за десять кілометрів від древньої столиці Японії Нара, обраної колись імператором за резиденцію і з огляду на її сейсмічну безпечність.
Перші враження...Вони незвичайні і найкращі. Чотириповерхова споруда Кансайського аеропорту – величезна (в кілька разів більша за наш “Бориспіль”) й блискуча. Аеропорт побудований просто на намивному острові на воді (ощадливість японців щодо найменшого шматочка суші зворушує: земля – найбільша цінність!), з Осаки до нього веде довгий міст для авто- й залізнічного транспорту. Гладенькі швидкісні дороги, оточені шумопоглинальними бар’єрами, орієнтовані на лівосторонній рух.
Коли я повернувся з "першої" Японії, у вересні 2005 року за дуже значної допомоги мами написав в газету "Сільські Вісті", в якій вона тоді працювала, матеріал на цілу шпальту про Японію. Багато моментів зараз мені видаються зовсім іншими, багато що я би змінив, але викладу все так, як воно було, нічого не коментуючи. Матеріал великий, тому викладатиму частинами, за 5-6 разів.
Влітку чотири роки тому, закінчивши школу із золотою медаллю, хлопець витримав конкурс одразу у два найпрестижніших київських вузи – Києво-Могилянську академію та університет імені Т. Г. Шевченка. Для навчання вибрав один – Шевченків університет. Тільки тому, що там спеціалізація – японська мова – майже рідкісна для українця. По закінченні трьох курсів йому пощастило пройти стажування в Японії. За рік навчання не тільки збагатився мовою, а й зробив для себе відкриття світу. Цікавого, незвичного, незнаного. Тож “Літа молодії” запрошують слідом за ним у мандрівку до далекої Японії всіх своїх читачів – і молодих, і старших: час для відкриттів не обмежується віком.
Тимур САНДРОВИЧ, студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Без одного тижня рік випало мені прожити в Японії. Промайнув він, як один день. Здається, тільки-но прощався з друзями, рідними, вчителями і мчав у Бориспіль, запізнюючись на літак, а оце вже знову в Києві. Вітаю всіх близьких по-японськи: “Коннічіва” – “Здрастуйте”, ще й з легеньким поклоном на додачу.
Час сплинув неймовірно швидко, бо був ущерть насичений подіями і враженнями. Я навчався в одному з найстаріших лінгвістичних японських університетів – Тенрі, з яким Київський університет уклав угоду про студентські обміни. Працював, спілкувався з друзями, мандрував. Чим більше відкривав для себе цю країну, тим сильніші почуття – любові, поваги – заволодівали моєю душею. Близькими мені стали слова японського поета Кі-но Цураюкі “Японія...І я – уже закоханий” Казкова країна. Дивовижні люди.
Перед від’їздом хрещений батько Сергій Миколайович Скоробагатько сказав: “Для мене, Тимурчику, що в Японію з’їздити – що на іншу планету злітати”. Згадував я ті слова часто. Справді, хоча часова різниця з Японією обраховується шістьма годинами, а відстань по прямій – вісьмома тисячами кілометрів, приголомшливе відчуття іншої реальності світу не покидало мене довго. Іноді видавалося, що потрапив у якийсь фантастичний фільм, дія в якому відбувається вже принаймні в наступному, ХХІІ столітті.
Доброго ранку, Японіє
...Позаду дванадцять годин польоту, і Японія зустрічає не по-осінньому спекотною погодою. Понад тридцять градусів як для початку вересня забагато. Проте згодом виявилося, що це ще й нічого. Вересень і жовтень на острові Хонсю, куди я прилетів, зазвичай дуже теплі. Наприкінці жовтня можна спокійнісінько ходити в футболці...
Хонсю – найбільший і найголовніший острів країни. Наш літак приземлився в осакському аеропорту Кансай. Доки ми кружляли, Японію “трясонуло”, тобто стався землетрус силою приблизно 5 балів. Дякувати Богові, значної шкоди він не завдав. Слід сказати, що повідомлення про різноманітні стихійні лиха (урагани, тайфуни, землетруси, буревії, цунамі) у випусках новин постійно на чільному місці. Вражає дивовижний спокій, з яким реагує країна на ці стихійні лиха. Певно, звикли. Проте, на жаль чи на щастя, мені не довелося жодного разу опинитися в епіцентрі якогось катаклізму. Містечко Тенрі, в якому мешкав, розташоване всього за десять кілометрів від древньої столиці Японії Нара, обраної колись імператором за резиденцію і з огляду на її сейсмічну безпечність.
Перші враження...Вони незвичайні і найкращі. Чотириповерхова споруда Кансайського аеропорту – величезна (в кілька разів більша за наш “Бориспіль”) й блискуча. Аеропорт побудований просто на намивному острові на воді (ощадливість японців щодо найменшого шматочка суші зворушує: земля – найбільша цінність!), з Осаки до нього веде довгий міст для авто- й залізнічного транспорту. Гладенькі швидкісні дороги, оточені шумопоглинальними бар’єрами, орієнтовані на лівосторонній рух.
no subject
а яка твоя улюблена японська музика?
no subject
А ще - B'z, X Japan, під настрій - енка і по кілька пісень у багатьох інших груп.
А твоя?
no subject
no subject
вибач, що стільки пишу... сьогодні у мене вийшов "японський вечір"*-)
no subject
Нічого, нічого, "японські вечори" теж корисні інколи:)