![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Сміття Я.-2
Навздогін одному з попередніх постів.
Забув написати про кілька цікавих моментів. Перший – це те, що в Японії дуже мало порівняно з Україною урн для сміття, вони встановлені лише на станціях поїздів або метро і в комбіні (convenience store, магазини, що працюють 24 години і мають дуже широкий асортимент товарів). Також у парках і подібних місцях, але їх дуже мало. Тому звична справа для багатьох іноземців і аборигенів теж – носити сміття із собою, інколи цілий день, і викидати його, коли буде відповідна нагода. Звісно, сортуючи на місці, бо урни є теж для всяких видів сміття.
Другий – це спогад про те, як 6 років тому, у містечку Тенрі в сусідній із Кіото префектурі Нара, на якомусь заході із міжкультурного порозуміння ми волонтерськи збирали сміття усім гуртом. Учасники – чоловік 50 – розбилися на кілька груп, поділили територію і йшли нею до мети, збираючи по дорозі все сміття. Усі, хто пройшли весь шлях до кінця, отримували морозиво (бо ж літо) і схвальні оплески організаторів (бо ж гарно попрацювали).
Наша група зібрала зовсім трошки, менше чверті великого пакета. Зате встиг по дорозі подискутувати з одним японцем, який знав Лужного і Реброва, про перспективи розвитку українського футболу. Зійшлися на тому, що треба проводити більше товариських матчів між нашими країнами. І не тільки з футболу.
Забув написати про кілька цікавих моментів. Перший – це те, що в Японії дуже мало порівняно з Україною урн для сміття, вони встановлені лише на станціях поїздів або метро і в комбіні (convenience store, магазини, що працюють 24 години і мають дуже широкий асортимент товарів). Також у парках і подібних місцях, але їх дуже мало. Тому звична справа для багатьох іноземців і аборигенів теж – носити сміття із собою, інколи цілий день, і викидати його, коли буде відповідна нагода. Звісно, сортуючи на місці, бо урни є теж для всяких видів сміття.
Другий – це спогад про те, як 6 років тому, у містечку Тенрі в сусідній із Кіото префектурі Нара, на якомусь заході із міжкультурного порозуміння ми волонтерськи збирали сміття усім гуртом. Учасники – чоловік 50 – розбилися на кілька груп, поділили територію і йшли нею до мети, збираючи по дорозі все сміття. Усі, хто пройшли весь шлях до кінця, отримували морозиво (бо ж літо) і схвальні оплески організаторів (бо ж гарно попрацювали).
Наша група зібрала зовсім трошки, менше чверті великого пакета. Зате встиг по дорозі подискутувати з одним японцем, який знав Лужного і Реброва, про перспективи розвитку українського футболу. Зійшлися на тому, що треба проводити більше товариських матчів між нашими країнами. І не тільки з футболу.
no subject
але парадокс в тому, що на землю все одно ніхто не кидає - усі сумлінно шукають майже неіснуючі урни.
no subject