![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
People. Part 3. Hristina Ambareva
Христина Амбарєва приїхала в Кіото тоді ж, коли і я — у квітні 2008 року. Пробула в Японії два роки як студентка-дослідниця — і оце повернулася додому в березні цього року, а наприкінці травня народила хлопчика Івайла, справжнього богатиря. Пригадую, як ми сиділи у центральній їдальні, і Христина питала в мене поради з приводу імені майбутьнього сина (тоді вона вже зі зрозумілих тільки молодим мамам причин знала, що то буде саме хлопчик). Ім”я повинно було обов”язково починатися на І, а оскільки тата тата малюка звали Іван, майбутній тато дуже наполягав на імені Іван. От Христина і питала поради, а я пригадував усі можливі і неможливі варіанти: Ігнатій, Інокентій, Іпполіт...
Христина хотіла залишитися в Японії трохи подовше, але вповні відчула на собі усі переваги бюрократичного апарату самураїв. Змінити спеціальність і наукового кервіника їй чомусь так і не дозволили, хоча я знаю кілька прикладів, коли інші студенти робили це відносно швидко і без проблем. Але Христині поступити в магістратуру на іншому факультеті, не кажучи вже про інший університет, так і не вдалося. Хоч і тему дослідження мала вельми цікаву — комп”ютерні ігри...
Христина ще застала епоху соцтабору і російської мови у школах як обов”язкового предмету, тому спілкувалися ми переважно на вєлікам і магучєм. Своїх “катівників”-методистів із Університету вона, наприклад, влучно схарактеризувала так: “У них голова квадратная, всё по папке, и заходить надо под правильным углом». Влучно, хіба ні?
А ще героїня цього посту — одна з тих дівчат, котрі завжди жваво реагували на мої незугарні жарти. І відновила в мені згаслу було віру в те, що слов”янські дівчата насправді абсолютно адекватні і приязні у спілкуванні.
Чекатиму з нетерпінням візиту великого Івайла з батьками до Кіото. Аби тільки Христина не забула російську мову у своїй Болгарії...
Фото - слива в колишньому Імператорському палаці наприкінці лютого.
Христина хотіла залишитися в Японії трохи подовше, але вповні відчула на собі усі переваги бюрократичного апарату самураїв. Змінити спеціальність і наукового кервіника їй чомусь так і не дозволили, хоча я знаю кілька прикладів, коли інші студенти робили це відносно швидко і без проблем. Але Христині поступити в магістратуру на іншому факультеті, не кажучи вже про інший університет, так і не вдалося. Хоч і тему дослідження мала вельми цікаву — комп”ютерні ігри...
Христина ще застала епоху соцтабору і російської мови у школах як обов”язкового предмету, тому спілкувалися ми переважно на вєлікам і магучєм. Своїх “катівників”-методистів із Університету вона, наприклад, влучно схарактеризувала так: “У них голова квадратная, всё по папке, и заходить надо под правильным углом». Влучно, хіба ні?
А ще героїня цього посту — одна з тих дівчат, котрі завжди жваво реагували на мої незугарні жарти. І відновила в мені згаслу було віру в те, що слов”янські дівчата насправді абсолютно адекватні і приязні у спілкуванні.
Чекатиму з нетерпінням візиту великого Івайла з батьками до Кіото. Аби тільки Христина не забула російську мову у своїй Болгарії...
Фото - слива в колишньому Імператорському палаці наприкінці лютого.
no subject