![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Персонажі барної стійки-2
Продовження попереднього посту.
Ґуру — барний професіонал. Вигляд має скромного держслужбовця передпенсійного віку, який по вихідних насолоджується життям. Вдягнений невибагливо, на зріст невисокий, трохи худий, але живчик. Знається на видах напоїв і способах їх вживання набагато краще за барменів. Тому вони часто мусять перепитувати, коли він щось замовляє — це Ви маєте на увазі оце і оце, чи не так?В одній кишені носить буклет, де перераховані бари центру Кіото із короткою характеристикою кожного, навпроти місць, де він уже побував, стоять зірочки і коротко проаналізовано переваги і недоліки кожного із генделів. В іншій — календар алкогольних подій на поточний і наступний місяці. Розмовляє тихо, ввічливо і неквапно. Впевнений у собі. Скоріш за все, одружений, має двох дітей і золотистого лабрадора.
Балагур — має своїм покликанням говоріння і смішіння оточуючих. Потужня статура, охайна зачіска, щира посмішка Джима Керрі не сходить із вуст. Добре випрасувані сорочки просто волають про дбайливу дружину. Говорить про все підряд, іноді ковтаючи слова і не роблячи пауз між реченнями. Здається, міг би розсмішити навіть Вєсєльчака У. Вмент пожвавлює атмосферу в барі, змушуючи пришелепкуватих іноземців сміятися ледь не до сліз. П'є потроху, смакуючи кожний ковток. Пундики — закуску до саке жує голосно хрумкаючи, і щиро дивується, чого це всі на нього незадоволено позерають. Без упину кепкує із молодшого бармена - “золотого хлопчика”. Сміється щиро, над власними жартами — швидше за інших, але якось трохи занадто голосно, пересміюючи легкий фоновий джазовий супровід. Ідучи, вклоняється власникові разів 5, і ще 5 — мені персонально.
Бурко — чолов'яга років під 60, із старанно замаскованою лисиною, але у непоганій формі як на свій вік. Одружений вдруге. Більшість оточуючих предметів, і автор теж, викликають у нього щирий подив і часто незадоволення, навіть якщо він бачить їх не вперше. Звертається до мене:
- О, а ти чого тут?
- Ну, я останнім часом по неділях працюю...Уже десь місяців зо два.
- Що, правда? Хммм...Щось я тебе ніколи у неділю не бачив...Тоді, трохи подумавши:
- Але ж і я в барі у неділю давно дуже не був...(То чого ж ти бовкаєш перед тим, як подумати?!..)
Буркові зазвичай не подобається закуска, причому вся, яку б ти йому не приніс — ой, це якась гостра, а тут не вистачає трошки такого гіркого присмаку...Він любить хизуватися своїм знанням іноземних мов, при мені рахував від одного до п'яти китайською, корейською, англійською, німецькою і ще якоюсь гондураською. Але, дивлячись на глобус, найбільше обурювався цього разу із Тихого океану — мовляв, могло б на цьому місці і трохи побільше островів бути, а не самі Гаваї — тоді і Японія мала би більшу площу...”Ага, а дівчата Атлантиди — найкращі у світі!” - подумав я у відповідь.
Ґуру — барний професіонал. Вигляд має скромного держслужбовця передпенсійного віку, який по вихідних насолоджується життям. Вдягнений невибагливо, на зріст невисокий, трохи худий, але живчик. Знається на видах напоїв і способах їх вживання набагато краще за барменів. Тому вони часто мусять перепитувати, коли він щось замовляє — це Ви маєте на увазі оце і оце, чи не так?В одній кишені носить буклет, де перераховані бари центру Кіото із короткою характеристикою кожного, навпроти місць, де він уже побував, стоять зірочки і коротко проаналізовано переваги і недоліки кожного із генделів. В іншій — календар алкогольних подій на поточний і наступний місяці. Розмовляє тихо, ввічливо і неквапно. Впевнений у собі. Скоріш за все, одружений, має двох дітей і золотистого лабрадора.
Балагур — має своїм покликанням говоріння і смішіння оточуючих. Потужня статура, охайна зачіска, щира посмішка Джима Керрі не сходить із вуст. Добре випрасувані сорочки просто волають про дбайливу дружину. Говорить про все підряд, іноді ковтаючи слова і не роблячи пауз між реченнями. Здається, міг би розсмішити навіть Вєсєльчака У. Вмент пожвавлює атмосферу в барі, змушуючи пришелепкуватих іноземців сміятися ледь не до сліз. П'є потроху, смакуючи кожний ковток. Пундики — закуску до саке жує голосно хрумкаючи, і щиро дивується, чого це всі на нього незадоволено позерають. Без упину кепкує із молодшого бармена - “золотого хлопчика”. Сміється щиро, над власними жартами — швидше за інших, але якось трохи занадто голосно, пересміюючи легкий фоновий джазовий супровід. Ідучи, вклоняється власникові разів 5, і ще 5 — мені персонально.
Бурко — чолов'яга років під 60, із старанно замаскованою лисиною, але у непоганій формі як на свій вік. Одружений вдруге. Більшість оточуючих предметів, і автор теж, викликають у нього щирий подив і часто незадоволення, навіть якщо він бачить їх не вперше. Звертається до мене:
- О, а ти чого тут?
- Ну, я останнім часом по неділях працюю...Уже десь місяців зо два.
- Що, правда? Хммм...Щось я тебе ніколи у неділю не бачив...Тоді, трохи подумавши:
- Але ж і я в барі у неділю давно дуже не був...(То чого ж ти бовкаєш перед тим, як подумати?!..)
Буркові зазвичай не подобається закуска, причому вся, яку б ти йому не приніс — ой, це якась гостра, а тут не вистачає трошки такого гіркого присмаку...Він любить хизуватися своїм знанням іноземних мов, при мені рахував від одного до п'яти китайською, корейською, англійською, німецькою і ще якоюсь гондураською. Але, дивлячись на глобус, найбільше обурювався цього разу із Тихого океану — мовляв, могло б на цьому місці і трохи побільше островів бути, а не самі Гаваї — тоді і Японія мала би більшу площу...”Ага, а дівчата Атлантиди — найкращі у світі!” - подумав я у відповідь.
no subject
(Anonymous) 2010-06-08 05:44 am (UTC)(link)no subject
no subject
(Anonymous) 2010-06-08 09:49 am (UTC)(link)no subject
no subject
(Anonymous) 2010-06-09 05:59 am (UTC)(link)no subject
(Anonymous) 2010-06-08 09:48 am (UTC)(link)no subject