brovary84 | Іди

Було б тобі в ті дні, печальний кароок,
не ружі нетривкі, не вірші дарувати,
а в тиші затяжній скидати ланцюжок
і родимки мої губами рахувати...
Іван Малкович

Він (Ві): - Кохана, я їду зовсім ненадовго, скоро повернуся, ось побачиш. Звичайно, нам буде важко одне без одного, але ж це таке — сила справжнього кохання здатна побороти все. Не сумуй, добре?
Вона (Во): - Заслонивши тебя от простуды
Ві: - Ну скажи мені, до чого тут застуда? Так, сезон перехідний, звісно, але ж наші молоді і сильні організми не підвладні усяким болячкам, хіба ні? Тим паче я для профілактики їм цибулю щодня.
Во: - Я подумаю: Боже всевышний
Ві: До чого тут Бог...І, зрештою, ми ж все одно із тобою будемо на одній планеті, це ж не Венера і Плутон...Якщо задуматися — зовсім близько. І зоряне небо однакове, і одне й те саме сонце проходитиме свій шлях від мене до тебе. Я передаватиму тобі із ним привіти.
Во: - Я тебя никогда не забуду
Ві: - Нарешті щось путнє сказала, а то ж якийсь незрозумілий набір слів...Я теж про тебе завжди пам'ятатиму. Хоч і пишуть соціологи, що почуття жінки згасають на відстані, впевнений, що у твоєму і нашому випадку це зовсім не так.
Во: - Я тебя никогда не увижу
Ві: - А вона знову за своє. Та чого ж ніколи, як ми побачимося уже за рік? Уявляєш, який я стану розумний, напишу про слонів книжку, і ще про дівчат із Мадагаскару. Ми ж говорили про те, що це рішення — єдине правильне для нас обох, хіба ні?
Во: - Іди вже.
Ві: - Тобто? Та чекай, іще ж є трохи часу. Дай я ще хоч трохи тобою помилуюся.
Во: - Іди, я сказала.
Ві: - А знаєш отой вірш Малковича, де про ланцюжок? Шкода, що ти ланцюжків не носиш...
Во: - Іди, іди, іди, ІДИ

Іди

no subject

no subject