brovary84 | People. Part 3. Mikita-sensei

Кілька днів тому я вже писав про свою поїздку в Тенрі і зустріч із конячками та сенсеями. У цьому пості — детальніше про одного з них.
Сенсей із цікавим ім'ям — Мікіта — яке ієрогліфами записується як “три радісних поля”. Коли я був на стажуванні в Університеті Тенрі, викладав у мене японську мову протягом року, а оце з квітня виходить на пенсію. Дуже через це переймається, бо виходить, що він кидає своїх теперішніх студентів на половині шляху.
“На вспомінаніє”, як каже моя двоюрідна сестра, пішли з Мікітою-сенсеєм і Хіно-сенсеєм (професор кафедри російської мови) у традиційний японський гендель. Багато випили, ще більше з'їли, а скільки я цікавого наслухався про себе і про те, як треба у світі жити!
Наприклад, від Хіно-сенсея — сміливу заяву про те, що серед чотирьох людей, яких він зустрічав в аеропорту Кансай на початку вересня 2004 року, мій рівень японської був найнижчий (ага, розказуй!), що було зумовлено, втім, особливостями мого неговіркого характеру. А Мікіта-сенсей йому заперечує:
- Зате як же Тімуру-сан виріс за рік! Один із найталановитіших студентів (ага, розказуй!), з якими я мав щастя спілкуватися за всю свою учительську кар'єру!
- Сенсей , це все завдяки Вашому викладацькому таланту.
Сенсей відповідає справжньою науковою теорією:
- Тімуру-сан, я останнім часом все більше стверджуюся у думці, що студенти діляться на три категорії, і сенсей має силу впливу лише на одну з них. Якщо пояснити зовсім просто, то є студенти “з низів”, які, незважаючи на всі зусилля викладача, такими і залишаться, бо ні до чого їм це навчання, не лежить душа — і все. Тоді (і їх більша частина) є студенти, на (рівень) яких усі зусилля і увага викладача і мусять бути спрямовані — бо вони вбирають усе, як губка, і прогресують просто на очах. Їх поступ — заслуга сенсея. Але є і студенти “з верхів”, яким викладач насправді не дуже і потрібен, бо вони можуть за рахунок власних здібностей і таланту опановувати науку самостійно. І ти, Тімуру-сан, саме до оцього вищого рівня і належав. Тому я і закривав очі на те, що у другому семестрі ти прогулював майже половину пар — знав, що надолужиш сам.
- Ой, щось про прогули я не пригадую...А пам'ятаєте, як о 12-15 грала мелодія про закінчення 2 пари, і я завжди нагадував Вам, що уже час відпускати нас на обід?
Усміхнене до того обличчя сенсея зробилося похмурим:
- Для викладача немає більшої прикрості, ніж коли студент йому каже отаке. Це значить, що пара була нецікавою, і студент хоче пошвидше набити шлунок.
- Та ні, сенсей, це просто особливість мого організму така — о 12-15 починає дуже хотітися їсти, хоч вовком вий. А пари Ваші завжди були дуже цікаві!
- (Ага, розказуй!) Ну, Тімуру-сан, все одно мені дуже прикро було...
А ще Мікіта-сенсей розказав цікавинку про те, як якось студент із Америки похвалився йому, що напередодні іспиту вчився дуже довго — цілих 30 хвилин. То сенсей спочатку сприйняв це як невдалий жарт, а потім дуже зрадів — це ж якщо людина все життя не сідала за підручники, а тут повчилася цілих півгодини — значить, зусилля викладача не марні, і немає для нього більшої радості. (Так що все у світі відносно, навіть новий уряд Азарова.)
Отаке. Хочете дізнатися про себе багато цікавого і несподіваного — запросіть колишнього сенсея на кілька глечиків саке.