![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Enjoy Wonder Charenge
У проживанні за кордоном протягом тривалого проміжку часу (у моєму випадку це вже майже три роки) є, як в усього в цьому світі, свої плюси і мінуси. Я, наприклад, саме в Японії зрозумів справжній смак сала, грибів, сиру, вина і ще багатьох речей, підтягнув добряче японську, навчився сяк-так готувати борщ і представляти Україну аборигенам. Про мінуси ― якось іншим разом.
Борщ у Японії я готував уже разів сім, із яких два завершилися повною поразкою і капітуляцією кухаря, а решта разів були трохи кращі, проте все одно, звісно, не дотягували до маминих чи бабусиних шедеврів.
А оце на вихідних мав чергову нагоду повправлятися в кулінарній майстерності, причому поєднану із шансом представити Україну японським школярам ― максимально чітко і змістовно.
Брав участь у заході з міжкультурного спілкування разом із іншими іноземцями, японцями та 25 учнями молодшої школи ― від 3 до 6 класу. Гаслом події були три слова - “Enjoy! Wonder! Charenge!”, і я вкотре здивувався любові японців до англійської мови.
Спробую коротко викласти найяскравіші враження від події:
- виявилося, що одну дівчинку ― Моері ― мама народила у той самий день, що і мене моя, тільки на 13 років пізніше. “Я сама была такою триста лет тому назад...” Прагнення керувати всіма і всім і відчайдушна категоричність суджень ― когось ця дівчинка мені нагадує...
- грати в карти ― зовсім не складне заняття, особливо коли тобі на пальцях розказали правила і протягом гри активно підказують, чим краще ходити.
- Україна в голові пересічної японської третьокласниці не належить до якоїсь конкретної категорії ― це навіть не країна, а просто собі набір букв. Бо мене дівчинка з моєї групи була запитала: “Що воно таке ― Україна?”, а я не спромігся зв'язно їй відповісти.
- не знаю, як щодо ніндзя, але дух самурайський у Японії точно живе і процвітає. Я пояснив діткам, як варити борщ, а наступного дня вони самі купили всі складові і готували його, зрідка звертаючись до мене за порадою. І от одна дівчинка, відповідальна за нарізання овочів, почала різати цибулю. Цибулині, природньо, це не сподобалося, і вона змусіла дівчинку плакати. Але та, як справжній нащадок самураїв, нікому про це не сказала і не попросила себе замінити. Так і стояла, ріжучи вражину крізь гіркі-гіркі сльози, поки безсердечний Тіму-сан не спохопився...Манюня потім на стільчику ревіла хвилин зо 5.
- борщ, виявляється, смачний і без чорного хліба з салом, а просто з рисом і японською сметаною чи майонезом.
- одна з шести дівчат у групі мала з собою книжку і читала її, як тільки мала вільну хвилинку. Серйозна така дівчинка, в окулярах...До речі, можна було доволі чітко простежити дитячі характери: дві хуліганки, одна серйозна, одна зі здібностями до музики (грає на вадайко), одна настирлива і одна ― безпосередня. І це ми спілкувалися всього лише добу...
Хочеться вірити, що я став малятам у пригоді хоча б на 10 частину від впливу, який вони мали на мене. Безпосереднє питання про Україну і маленьку й відчайдушну приборкувачку цибулі на ймення Нарумі зі сльозами на очах я пам'ятатиму ще довго. А борщ же який смачнющий вийшов!
Борщ у Японії я готував уже разів сім, із яких два завершилися повною поразкою і капітуляцією кухаря, а решта разів були трохи кращі, проте все одно, звісно, не дотягували до маминих чи бабусиних шедеврів.
А оце на вихідних мав чергову нагоду повправлятися в кулінарній майстерності, причому поєднану із шансом представити Україну японським школярам ― максимально чітко і змістовно.
Брав участь у заході з міжкультурного спілкування разом із іншими іноземцями, японцями та 25 учнями молодшої школи ― від 3 до 6 класу. Гаслом події були три слова - “Enjoy! Wonder! Charenge!”, і я вкотре здивувався любові японців до англійської мови.
Спробую коротко викласти найяскравіші враження від події:
- виявилося, що одну дівчинку ― Моері ― мама народила у той самий день, що і мене моя, тільки на 13 років пізніше. “Я сама была такою триста лет тому назад...” Прагнення керувати всіма і всім і відчайдушна категоричність суджень ― когось ця дівчинка мені нагадує...
- грати в карти ― зовсім не складне заняття, особливо коли тобі на пальцях розказали правила і протягом гри активно підказують, чим краще ходити.
- Україна в голові пересічної японської третьокласниці не належить до якоїсь конкретної категорії ― це навіть не країна, а просто собі набір букв. Бо мене дівчинка з моєї групи була запитала: “Що воно таке ― Україна?”, а я не спромігся зв'язно їй відповісти.
- не знаю, як щодо ніндзя, але дух самурайський у Японії точно живе і процвітає. Я пояснив діткам, як варити борщ, а наступного дня вони самі купили всі складові і готували його, зрідка звертаючись до мене за порадою. І от одна дівчинка, відповідальна за нарізання овочів, почала різати цибулю. Цибулині, природньо, це не сподобалося, і вона змусіла дівчинку плакати. Але та, як справжній нащадок самураїв, нікому про це не сказала і не попросила себе замінити. Так і стояла, ріжучи вражину крізь гіркі-гіркі сльози, поки безсердечний Тіму-сан не спохопився...Манюня потім на стільчику ревіла хвилин зо 5.
- борщ, виявляється, смачний і без чорного хліба з салом, а просто з рисом і японською сметаною чи майонезом.
- одна з шести дівчат у групі мала з собою книжку і читала її, як тільки мала вільну хвилинку. Серйозна така дівчинка, в окулярах...До речі, можна було доволі чітко простежити дитячі характери: дві хуліганки, одна серйозна, одна зі здібностями до музики (грає на вадайко), одна настирлива і одна ― безпосередня. І це ми спілкувалися всього лише добу...
Хочеться вірити, що я став малятам у пригоді хоча б на 10 частину від впливу, який вони мали на мене. Безпосереднє питання про Україну і маленьку й відчайдушну приборкувачку цибулі на ймення Нарумі зі сльозами на очах я пам'ятатиму ще довго. А борщ же який смачнющий вийшов!
no subject
Ех, тра було бук узяти, фоток принести, фільму якогось, музики :-))
А ще ми б могли листівок прислати :-)) Гадаю, малим було б цікаво ї приємно :-)
no subject
Листівки у мене є трохи, і фото всяких повно, та й музики...Але цього разу якось не склалося. Нічого, матимуть з Україною міцні смакові асоціації:)
no subject
Це ж як Вам вдалося? :)
no subject
no subject
no subject
no subject
В 9 років?
Не знати поняття країна і столиця?
І Європа?
no subject
Он одна знайома дівчинка 20-річна не знає столиць Росії та України - і нічого, не особоливо переймається собі:)
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
"Ukraine has survived wars, revolutions, famines, Genocide and Chornobyl catastrophe."
http://eurolang2012.com/content.php?idMenu=cd0087ab0d22eddc2109
no subject
no subject
(Anonymous) 2010-02-04 06:04 am (UTC)(link)no subject
Julca
(Anonymous) 2010-02-04 10:35 am (UTC)(link)Re: Julca