Entry tags:
Торби щастя
Диктор у студії:
- Ми бачимо величезну чергу з осіб жіночої статі, що вишикувалися на одній із центральних вулиць Токіо. Із чим це пов'язано? Воскрес Майкл Джексон? До Японії знову завітав більшеляльканіжфутболіст Девід Бекхем? Колишній прем'єр-міністр Японії пан Коідзумі записав черговий диск із піснями Елвіса Преслі?
Кореспондент:
- Ой, якби ж то! А правда, правда ж Бекхем суперстильний? І такий милий! Гмм, перепрошую. Отже, черга, у якій стоять близько 2500 жінок, вишикувалася до універмагу, де з 11 години продаватимуть фукубукуро ― “торби щастя”. Найбільші відчайдухи стоять із 5 години ранку! Всі хочуть стати хоч трохи щасливішими у перші години нового року.
Диктор:
- Добре, тримайте нас у курсі розвитку подій.
Торби оці почали продавати в Японії ще на початку 20 століття. Первинною метою було позбавитися від товарів, що погано розпродавалися. Причому коштував цей набір непотребу у кілька разів дешевше, ніж сукупна ціна товарів, які до нього входили. Вміст торби покупцеві був невідомий, і це додавало елемент несподіванки-лотерейності.
Ідея набула популярності, і згодом її підхопили майже всі найбільші торговельні мережі, брендові магазини і навіть заклади швидкого харчування. Apple теж взялася наслідувати японську моду, спробувавши спочатку (і успішно!) продавати фукубукуро в Токіо, а потім і в Америці.
Водночас знайома японка розкритикувала сучасні способи ведення торговельних війн: мовляв, торби щастя традиційно продавалися у перший день нового року, а зараз ― і в останні дні старого. А ще є магазини, котрі показують увесь вміст фукубукуро, аби покупців не чекало вдома розчарування. Зовсім забули про традиції!
Пройшовся і я центром Кіото, подивився на загальне божевілля, так нічого і не купивши... Краще б уже Девід Бекхем приїхав до Японії, їй-Богу.
ПеС. Діалог між диктором і кореспондентом наполовину вигаданий автором.
- Ми бачимо величезну чергу з осіб жіночої статі, що вишикувалися на одній із центральних вулиць Токіо. Із чим це пов'язано? Воскрес Майкл Джексон? До Японії знову завітав більшеляльканіжфутболіст Девід Бекхем? Колишній прем'єр-міністр Японії пан Коідзумі записав черговий диск із піснями Елвіса Преслі?
Кореспондент:
- Ой, якби ж то! А правда, правда ж Бекхем суперстильний? І такий милий! Гмм, перепрошую. Отже, черга, у якій стоять близько 2500 жінок, вишикувалася до універмагу, де з 11 години продаватимуть фукубукуро ― “торби щастя”. Найбільші відчайдухи стоять із 5 години ранку! Всі хочуть стати хоч трохи щасливішими у перші години нового року.
Диктор:
- Добре, тримайте нас у курсі розвитку подій.
Торби оці почали продавати в Японії ще на початку 20 століття. Первинною метою було позбавитися від товарів, що погано розпродавалися. Причому коштував цей набір непотребу у кілька разів дешевше, ніж сукупна ціна товарів, які до нього входили. Вміст торби покупцеві був невідомий, і це додавало елемент несподіванки-лотерейності.
Ідея набула популярності, і згодом її підхопили майже всі найбільші торговельні мережі, брендові магазини і навіть заклади швидкого харчування. Apple теж взялася наслідувати японську моду, спробувавши спочатку (і успішно!) продавати фукубукуро в Токіо, а потім і в Америці.
Водночас знайома японка розкритикувала сучасні способи ведення торговельних війн: мовляв, торби щастя традиційно продавалися у перший день нового року, а зараз ― і в останні дні старого. А ще є магазини, котрі показують увесь вміст фукубукуро, аби покупців не чекало вдома розчарування. Зовсім забули про традиції!
Пройшовся і я центром Кіото, подивився на загальне божевілля, так нічого і не купивши... Краще б уже Девід Бекхем приїхав до Японії, їй-Богу.
ПеС. Діалог між диктором і кореспондентом наполовину вигаданий автором.

no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
(Anonymous) 2010-01-13 05:39 am (UTC)(link)no subject
no subject
(Anonymous) 2010-01-14 05:28 am (UTC)(link)no subject
no subject
(Anonymous) 2010-01-16 04:18 pm (UTC)(link)no subject