![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Гото: Ідзумі
Ось вам трохи юного, наївного і романтичного Тимура Сандровича для передноворічного настрою. Писано в останній день 2005 року.
Час перед Новим роком спресований неймовірно. І пропозиція поперекладати для японської піаністки, яка даватиме концерт у Києві, видалася мені недоречною як ніколи. Але ж не можу я відмовити самому професорові Бондаренкові, правда? Відтак з препоганим настроєм (проблема з заліками, та ще й капосний кашель докучає), через велике своє «не хочу» поліз у словники вишуковувати музичну термінологію. Дурний, тоді я ще не знав, що ці дні невдовзі згадуватиму як найкращі в моєму житті. Адже на мене чекала
... Я зустрів Вас грудневого дня, коли після тривалої сльоти пішов сніг. Снігу, напевне, здавалося, що він — найкрасивіший у світі, і він прагнув довести це всім: «Люди, дивіться!», — і йшов, йшов, йшов... Ви чемно привіталися, посміхнулися, потисли руку. Я щось промурмотів у відповідь і Ви, певно, подумали: «Господи, і двох слів зв'язати не може!..»
Ви приїжджали на репетиції щодня, повністю викладалися на них, викликаючи повагу й подив оточуючих. Здавалося, що рояль говорить голосом Вашого серця, нібито хтось всемогутній з'єднав клавіші й душу невидимою ниточкою, яка бринить, висловлюючи невимовне словами, і яку підносить оркестр на незвідану висоту. Після репетиції Ви сказали мені: «Дякую, дуже допомогли». Хоча насправді я просто сидів і насолоджувався музикою, лише кілька разів згадавши про роботу.
Пізніше дізнався, що Ви виступали у Відні, з навідомішими солістами тамтешнього оркестру. Але цей значущий факт у Вашій мистецькій біографії не зробив Вас пихатою чи зверхньою. Навпаки, спілкуючись з Вами, я став помічати, що багато інших людей втратили природню дитячу наївність, допитливість, котрі притаманні Вам вповні. Ви сприймаєте довколишній світ як суцільний об'єкт для пізнання, сповнений незвіданого, але ж і такого цікавого. Ви дивитеся на нього широко розплющеними очима, живете у передчутті дива, щиро радіючи кожній, навіть найменшій дрібничці. І це цілком природньо, адже дива трапляються лише коли на них очікуєш...
Але найбільше мене підкорила Ваша посмішка. Така, що хотілося, аби вона ніколи не сходила з обличчя, і щоб ніхто-ніхто не зміг не посміхнутися Вам у відповідь. Загадкова і чаруюча. Щира і безпосередня.
Ця передноворічна казка тривала чотири чудових дні. Скінчилася, як і все в нашому непростому світі. Але відтепер похмурими вечорами мене зігріватиме згадка про таємничу усмішку і віра в те, що я знову колись побачу її не лише на фотографії. Як у той незабутній день, коли снігові було дозволено все...
Час перед Новим роком спресований неймовірно. І пропозиція поперекладати для японської піаністки, яка даватиме концерт у Києві, видалася мені недоречною як ніколи. Але ж не можу я відмовити самому професорові Бондаренкові, правда? Відтак з препоганим настроєм (проблема з заліками, та ще й капосний кашель докучає), через велике своє «не хочу» поліз у словники вишуковувати музичну термінологію. Дурний, тоді я ще не знав, що ці дні невдовзі згадуватиму як найкращі в моєму житті. Адже на мене чекала
... Я зустрів Вас грудневого дня, коли після тривалої сльоти пішов сніг. Снігу, напевне, здавалося, що він — найкрасивіший у світі, і він прагнув довести це всім: «Люди, дивіться!», — і йшов, йшов, йшов... Ви чемно привіталися, посміхнулися, потисли руку. Я щось промурмотів у відповідь і Ви, певно, подумали: «Господи, і двох слів зв'язати не може!..»
Ви приїжджали на репетиції щодня, повністю викладалися на них, викликаючи повагу й подив оточуючих. Здавалося, що рояль говорить голосом Вашого серця, нібито хтось всемогутній з'єднав клавіші й душу невидимою ниточкою, яка бринить, висловлюючи невимовне словами, і яку підносить оркестр на незвідану висоту. Після репетиції Ви сказали мені: «Дякую, дуже допомогли». Хоча насправді я просто сидів і насолоджувався музикою, лише кілька разів згадавши про роботу.
Пізніше дізнався, що Ви виступали у Відні, з навідомішими солістами тамтешнього оркестру. Але цей значущий факт у Вашій мистецькій біографії не зробив Вас пихатою чи зверхньою. Навпаки, спілкуючись з Вами, я став помічати, що багато інших людей втратили природню дитячу наївність, допитливість, котрі притаманні Вам вповні. Ви сприймаєте довколишній світ як суцільний об'єкт для пізнання, сповнений незвіданого, але ж і такого цікавого. Ви дивитеся на нього широко розплющеними очима, живете у передчутті дива, щиро радіючи кожній, навіть найменшій дрібничці. І це цілком природньо, адже дива трапляються лише коли на них очікуєш...
Але найбільше мене підкорила Ваша посмішка. Така, що хотілося, аби вона ніколи не сходила з обличчя, і щоб ніхто-ніхто не зміг не посміхнутися Вам у відповідь. Загадкова і чаруюча. Щира і безпосередня.
Ця передноворічна казка тривала чотири чудових дні. Скінчилася, як і все в нашому непростому світі. Але відтепер похмурими вечорами мене зігріватиме згадка про таємничу усмішку і віра в те, що я знову колись побачу її не лише на фотографії. Як у той незабутній день, коли снігові було дозволено все...
no subject
Ти дивовижний
no subject
А у нас сьогодні +12, жодного натяку на сніг(( На завтра передають похолодання, тож тільки і залишається, що чекати на диво. І на твої фото київського снігу:)
no subject
no subject
no subject
(Anonymous) 2010-01-02 06:31 am (UTC)(link)no subject
no subject
(Anonymous) 2010-01-08 10:34 am (UTC)(link)no subject