イランは要（い）らん Іран ва іран.

У звʼязку з останніми подіями пригадав такого собі Емамі-сан, іранця, котрий десь у 1990-х замешкав у Японії (не знаю, з якої причини, чи тікав від чогось удома, чи просто хотів дихати вільнішим повітрям), і з яким ми активно спілкувалися у 2010-х.

Коли його питали, що там в Ірані, чи не сумує тощо (бо казав, що жодного разу за більше ніж 20 років не був), він миттю відповідав так, як у заголовку, "та кому той Іран треба!", підморгував і переводив розмови на жарти (але іноді мені здавалося, що має десь глибоко в очах притлумлений сум).

Бачилися ми кілька разів на рік на заходах, котрі активні японці організовували для школярів у місті Уджі в префектурі Кіото. Запрошували іноземців, котрі розповідали про свою країну, учні задавали питання, готували якісь виступи тощо. Восени це було в межах приміщення школи, а влітку був табір коло моря, на півночі префектури (2-3 години автобусом), якийсь як пансіонат чи санаторій, де ми всі зупинялися, іноземці мали розказати про свою країну десь за 30-40 хвилин, а потім просто проводили час разом зі школярами, можна було ходити до моря, хоч купатися не дуже рекомендували, бо ж медузи, і японські правила безпеки. За ці два дні відпочинку на узбережжі (від будівлі до моря - хвилина!) ще й платили, правда в "бібліотечних картках" сумою на 5000 єн, котрі можна потім використати на купівлю книжок у книгарнях.

Так от, Емамі-сан, вставляючи де треба і не треба своє "Іран ва іран", завжди був у центрі уваги (а це школярі середньої школи, тобто десь 12-15 років). Він настільки органічно почувався зі дітьми, що мені щоразу було дивно, як це він ще не почав викладати в школі. Кілька слів японською, часто кансайським діалектом - і от уже довкола нього зібрався невеличкий натовп, вони про щось перемовляються, задають питання, реагують на його жарти тощо.

Цибатий, сухорлявий, довговидий, засмаглий так, наче він тільки-но приїхав з Ірану, ще він дуже ретельно мив руки з милом (і закликав малечу робити те саме) і чистив зуби ледь не після кожного прийому їжі. А коли в день відʼїзду на обід давали каррі, просив добавки десь разів зо три. (Насправді каррі, котрий готують для школярів у Японії, можна їсти нескінченно!) Таким я його запамʼятав.

А от іран і справді іран.