За колишні заслуги!
Давайте не будемо його/її критикувати.
Це теж така собі позиція. Внесок у розвиток будь-чого, високий рівень виконуваної тобою дотепер роботи (що теж насправді дискусійно) не надає тобі індульгенції на майбутнє на різні твої бздури чи неадекватні вчинки. Може звичайно бути різне трактування рівня "бздурності", але з цим уже нічого не зробиш.
Якщо мій колишній науковий керівник у Японії, відомий соціолог і почесний професор двох державних університетів, на початку повномасштабного вторгнення просив мене перекласти російською свою цидулку (в якій він "жалкував з приводу втрат серед солдатів і мирного населення з обох боків"), яку він хотів надіслати в посольство роісі в Японії, аби вони "одумалися і розкаялися", то моя перша реакція - вказати на неадекватність його позиції і тримати відстань у спілкуванні, незважаючи на всі регалії і наші відносно теплі стосунки до того часу. Друга реакція - віддалитися ще більше. І не спілкуватися з ним потому. Бо навряд чи може бути щось гірше за відсутність елементарної уяви у соціологів.
Або, приміром, якщо після півроку війни Х. Муракамі продовжує жалкувати, що він "не прочитав ще всього чехова", то його творчий доробок такій його позиції зовсім не є виправданням. Бо де чехов, там і толтсоєвскій і решта оцих от усіх. Ну і загалом це просто свідчить про: недостатню присутність українських голосів і трактувань у японському публічному просторі; закостенілість частини японських т. зв. "інтелектуалів", які далі розмежовують країну і культуру.
Це теж така собі позиція. Внесок у розвиток будь-чого, високий рівень виконуваної тобою дотепер роботи (що теж насправді дискусійно) не надає тобі індульгенції на майбутнє на різні твої бздури чи неадекватні вчинки. Може звичайно бути різне трактування рівня "бздурності", але з цим уже нічого не зробиш.
Якщо мій колишній науковий керівник у Японії, відомий соціолог і почесний професор двох державних університетів, на початку повномасштабного вторгнення просив мене перекласти російською свою цидулку (в якій він "жалкував з приводу втрат серед солдатів і мирного населення з обох боків"), яку він хотів надіслати в посольство роісі в Японії, аби вони "одумалися і розкаялися", то моя перша реакція - вказати на неадекватність його позиції і тримати відстань у спілкуванні, незважаючи на всі регалії і наші відносно теплі стосунки до того часу. Друга реакція - віддалитися ще більше. І не спілкуватися з ним потому. Бо навряд чи може бути щось гірше за відсутність елементарної уяви у соціологів.
Або, приміром, якщо після півроку війни Х. Муракамі продовжує жалкувати, що він "не прочитав ще всього чехова", то його творчий доробок такій його позиції зовсім не є виправданням. Бо де чехов, там і толтсоєвскій і решта оцих от усіх. Ну і загалом це просто свідчить про: недостатню присутність українських голосів і трактувань у японському публічному просторі; закостенілість частини японських т. зв. "інтелектуалів", які далі розмежовують країну і культуру.
