brovary84 | Вологий Сеул

У такому ж вологому та спекотному серпні, як оце зараз, тільки десь два тижні та років 8 тому, і в іншій азійській країні, яка має столицею славне місто Сеул, я бродив саме цим містом, дивувався схожості з українськими містечками і методично пив місцеву мінеральну воду, бо спекою ця країна Японії точно не поступається.

Здавалося мені тоді, що все дуже просто: зустріти юну свою майбутню дружину коло її готелю, орієнтир - зелений старбакс, це ж можна випити холодної кави з льодом і чекати її десь у тіні - так думав я. На метро встиг, навіть вийшов на своїй станції, карту в руках надруковану маю. Телефон без роумінґу, тому користатися ним не зможу, ну але як раптом заблукаю - можна спитати у місцевих.

І я таки заблукав. Не повернув з великої вулиці наліво і потім направо, відповідно, не помітив старбакс-орієнтир, і попростував собі все далі й далі, поки не опинився у майже-броварах, тільки там самі корейці й дивляться на мене підозріло - цей точно шпигун, зі своєї волі у таку спеку в таку далечінь іноземці пхатися не будуть.

Там було, здається, все, що можна зустріти на подвір'ях або між-будинкових територіях більшості українських міст: шахісти, що грали в шашки, картярі, жінки з насінням коло входу до 3-4 поверхових будинків та чоловіки з ціпками, що намагалися їх захищати, діти усіх вікових груп на дитячих і не дуже майданчиках, люди з покупками з ринку та магазинів, величезними пляшками із водою з бюветів, собаки, коти, миші, невеличкі свині, один папуга. І весь цей контингент зачаровано спостерігав, як я, звіряючись з картою, торував свій шлях (як згодом з'ясувалося) незрозуміло куди.

Ходив серед усього цього розмаїття хвилин 30, тоді вирішив подивитися на карту місцевості на дошці оголошень, побачив там велику вулицю і зрештою вийшов на неї, відійшовши від старбакса ще на пару кілометрів. Там був з іншого боку прекрасний орієнтир - кілька висотних будинків LG, чи Samsung, чи ще якогось промислового гіганта, і я, знемагаючи від спеки, спробував (безуспішно) таки вийти на правильний напрямок. Так минуло ще хвилин 40.

Зрештою мене порятувала молода кореянка, яка вочевидь звернула увагу на те, з якою безнадією я вкотре дивлюся на карту, підійшла й англійською запитала про те, куди я власне прямую і що мені треба у цьому районі о цій гарячій порі.

На щастя, назву готелю я ще не забув, і вона, почувши її, повела мене в абсолютно іншому напрямку, спочатку трохи наблизившись до висоток, а потім залишивши їх у себе за спиною. До місця зустрічі ми дісталися хвилин за 10, я подякував кореянці ще свіжими в голові фразами з підручника корейської, швиденько пояснив ситуацію трохи ошелешеній юній моїй майбутній дружині, хотів ще на знак безмежної вдячності пригостити рятівницю кавою, але вона відмовилася, швиденько попрощалася і пішла в напрямку тих-таки висоток.

Сеул для мене відтоді - місто спеки та броварсько-подібних подвір'їв, а південні корейці - дружня нація, представники якої, якщо володіють англійською, готові прийти на допомогу у скрутній ситуації.

Як буде нагода, хотілося б таки зайти у той старбакс, замовити кави з льодом, сісти коло вікна, і дивитися на спеку та людей у великому місті.