Сакури немає

 Вийшов з дому, стою на світлофорі на перехресті дивної форми, раптом розумію, що щось не так. Придивився - і виявилося, що зрубали (зрізали?) всі дерева з іншого боку дороги, на території житлового комплексу Джапан Пост, тобто Пошти. 

А тоді думаю: о, це ж там була і ота прекрасна, велика й пишно-гілляста сакура, яка своїми розлогими гілками завжди тішила погляд. 

А бувало ж так, що десь в другій половині березня-на початку квітня виходиш з Телям гуляти, і він тягне тебе вліво і вниз, проходите з іншого боку дороги, але все одно чути сакурний ледь вловимий аромат, і вона нібито тріпоче квітками, підтримуючи вас. А інколи залишав її на кінець маршруту, тоді йшов з Телям вправо і вгору, обходив по колу повз цвинтар, дитячі майданчики і великий запущений будинок, ішов прямо по дорозі - і вона чекала тебе знову-таки з іншого боку, радо зустрічаючи білими квітками в темряві. 

Такі березнево-квітневі ночі, коли квітне сакура, часто бувають дуже холодні, цвітіння сакури нібито приносить із собою якусь таку особливо примхливо погоду, коли може хвилин 5 іти дощ, потім зірватися на вітер, а потім температура піднімається ледь не до 20 градусів. 

А тепер цієї великої розлогої сакури з незрозумілих причин немає, і Теля з тривогою дивиться мені в вічі: йому теж здається, що цьогорічна тепла зима триватиме вічно.

Співак і Деріда

На фото (у Фейсбуці) - Співак і Деріда, якого, якщо я нічого не плутаю, вона ретельно досліджувала і перекладала на початку своєї кар'єри. Фото з буклету, присвяченому врученню їй "Премії Кіото" за значний внесок у розвиток гуманітарних наук. Її дають щороку трьом ученим за особливі заслуги у відповідних галузях. Відбувається це все, здається, на гроші "Кійосери" - прекрасної компанії зі штаб-квартирою в Кіото, колись мав їхній мобільний, а зараз щодня користуємося піллером (?) для очистки овочів та фруктів. Гарні й надійні товари, хоч мобільний і загнувся після 3 років користування. 

Співак же отримала свою премію десь у 2011 чи 2012 році, я добре пам'ятаю оголошення про проведення лекцій лауреатів у великому холі "Кіотського центру міжнародних зв'язків", і як добирався туди 5 автобусом через півміста, ще й сніжило по дорозі, а я їхав у теплому автобусі на задньому сидінні і думав про те, чи зможу осягнути усю велич і впевнено слідкувати за розвитком дискусії. 

Тоді виявилося, що в тому ж автобусі на ту ж подію їхала японка, яка інколи відвідувала семінари М-сенсея, і ми сіли поруч й балакали про останні новини випускників кафедри. А коли приїхали - об'єдналися з росіянином і слухали лекції трьох лауреатів. 

А наступного дня було заплановано дискусію Співак із світилами японської думки, професорами й доцентами з Токійського, Кіотського та інших університетів, і ми передчували справжню насолоду від цих інтелектуальних дуелей. 

А виявилося все набагато прозаїчніше: всі закиди японців і намагання прокоментувати її роботи або тези Співак делікатно, але з хірургічною точністю препарувала і перетворювала в ніщо кількома фразами, спокійно та впевнено розставляючи акценти в потрібних (але для частини аудиторії не завжди швидко зрозумілих) місцях. Тобто деморалізувала максимально ввічливо за пару хвилин опонента - і далі про своє. 

У перерві я пив не дуже смачну каву з паперового стаканчика, дивився на сад без каменів, але в японському стилі, і думав про надзвичайну інтелектуальну "спритність" цієї жінки: здається, вона наперед знає все, що думатиметься у головах співбесідників за кілька хвилин.