Робота журналіста

 Член редколегії  газети “Асахі” Ішікава - новонаверненому журналістові відділу політики Хоші: 

“Робота журналісти політичного відділу - зібрати якомога більше фактів під час збирання матеріалів, і, коли залазиш у ванну перед сном - думати про те, яким буде для Японії завтрашній день, що станеться через тиждень, місяць, рік, 10 років. І думати про це треба щодня.” 

У відповідь Хоші радісно заявив, що лягає спати без прийому ванни, і старший колєга вельми обурився. 

А мені, пригадую, бабуся завжди казала, що коли лягаєш спати - треба подумати, що ти зробив корисного за день, що пройшов. Вектори - в минуле і майбутнє - різні, але напрямок думки однаковий.

#хорошіновини

 У Пейсбуці і до мене дійшла естафета "пісьма щастя", тобто "хороших новини". Оскільки виклики долі треба сприймати серйозно, тиждень забавлятимуся ще й у такий спосіб. Отже, День 1. 

1) Нарешті в Осаці та Кіото не спека. Японці скоса позирали на мої футболку і шорти, а я - скоса на їх куртки та кілька шарів одягу при 26 градусах. А потім побачив коло університетської їдальні двійко іноземців у такому ж наряді, як і я, і зрозумів, що я не один.
2) Вичитав у якогось розумного дядька, що будь-який текст повиненбути в першу чергу доступним. І зрозумів, що я тільки на початку шляху до "доступності". А хороша новина - що принаймні стою на цьому шляху, а не десь осторонь.
3) По дорозі до станції Демачіянаґі дорогу зліва направо блискавично перетнуло якесь незрозуміле створіння. Оскільки білок у Кіото я не бачив, до того ж було темно, дійшов висновку, що це яморі (словник пише "гекон"). Яморі лишилося неушкодженим - от вам і позитив.

Розмова з мамою

 -Уявляєш, їхала оце з Броварів додому, сіла на “Піонерській” в поїзд - і побачила навпроти знайоме обличчя давньої знайомої А., яка їла бутерброд. Як це у 4-мільйонному місті можна сісти в один і той самий вагон метро, ще й і в однаковий час? Потім виявилося, що вона теж їхала з Броварів, поверталася після залагодження якихось там справ. 

- Уявляю, але 4-мільйонне місто - це ще нічого. От я якось у Токіо…Зустрів на платформі однієї з пересадочних станцій сірої лінії (оскільки у Токіо більшість станцій метро “пересадочні”, то цю характеристику можна сміливо відкинути) - здається, Ґіндза лайн - москаля-господарочку Вітю, який потайки від усіх приїхав на співбесіду в якусь компанію, де шукав роботу. І ми оце перетнулися, за кілька хвилин 10 година ранку, на платформі у 10-чи-скільки-їх-там-мільйонному місті. Оце, як на мене, трохи дивовижніше, аніж зустріч у поїзді метро у місті 4-мільйонному. Тим паче що і Ви, і Ваша знайома живете у Києві, а ми тоді обоє мешкали в Кіото. А тут раз - кожен приїхав до міста за 500 з чимось кілометрів від нього у своїх справах, і перестрілися абсолютно випадково..

#хорошіновини

 День 2

1) Сонце зійшло на сході, а зайшло, скоріш за все, на заході. 
2) Дочитав два оповідання Х. Муракамі - з останньої збірки "Веди мою машину", і доволі старе - "Мисливський ніж". Думаю, що дехто з моїх українських друзів подивувався би, "навіщо він це написав", ну але пишуть же, зрештою, не для чогось..
3) Хліб хранцузький Boule de Pain, приготований в італійській пічці поки японська дружина спала, не підгорів, добре виструнчився і впевнено проявив себе як головний компонент вечері.