Парфуми і Будда

Він (тобто я) учергове подумав, як же ненавидить інколи іноземців, отих типових «пришелепкуватих іноземців», яким навсьоплєвать. Так і цього разу, тільки влаштувався у своєму улюбленому суші-плейс, очікуючи, коли ж на конвеєрі приїде унаґі чи хоча б маґуро із перепелиним яйцем, загорнутий у пречудові норі, як зайшли вони - мальчік і дєвачка, пройшли повз і сіли за кілька метрів.

 А тоді за ними зайшла хвиля незрозуміло чого - певно, вишуканих у їхній країні солодких парфумів, тягучо-нестерпна, зайшла і перебила запах свіжої риби, маринованого імбиря і супу місо із мідіями чи як там вони українською. (До речі про місо. Я дуже люблю офіціантів київських суші-барів, які краще за мене знають, де ставити акценти в японській мові, яка за визначенням безакцентна. Кажеш їм: місо, будь ласка, а вони у відповідь - мІсо-суп, да? Харашо. Харашо паскудити японські слова, бовдури).

 Але я про запахи. І він, оцей от терпкий аромат, був зі мною і моїми рисом з рибою увесь час, до найостаннішого шматочка. Посадити б його джерело в кімнату метр на півтора, напирскати її ароматом і змусити жерти щось смачненьке, хай навіть ті самі суші. Ну це ж нєможліво просто! Я не дивуюся, що до іноземців у Японії таке ставлення.

 А ще їздили до Великого Будди в Нара, фото - у попередньому пості. Попросив у нього миру в усьому світі. Будда нічого не сказав у відповідь.