Хайку

На голій гілці
Самотній ворон тихо старіє
Осінній вечір

Якби Мацуо Басьо як справжній ніндзя дожив до наших днів, він би написав, певно, зовсім інше хайку. Або з розпачу не писав би нічого.
Бо ворон у славному місті Кіото 21 століття ніякий не самотній, і не старіє, та й сидить не на гілці. Минулої п’ятниці бачив одного такого – сидів на світлофорі, нахабно каркав і хизувався м’язами і міні-черевцем, вмістом якого радісно ділився із машинами та велосипедами, які проїжджали під ним. Ворони, принаймні у Кіото, мають прекрасне і поживне джерело харчування – сміття, яке викидають мешканці міста і супермаркети із ресторанами. Сміття, що горить, і яке може припасти до вподоби чорним хижакам, зазвичай закривають спеціальною сіткою, але вона не дуже допомагає. Тому побачити вранці, годині так о 6-й, довгодзьобого порушника правопорядку, який радісно жере залишки м’яса-риби-овочів – звична справа.
А ще вони атакують піонерів і пенсіонерів – якось читав про напад ворона на бабусю, яка несла покупки з магазину. Мене поки що бояться: іноземець, незрозуміло, що від нього можна очікувати.

На світлофорі
Огрядний ворон ницо каркає
Зимова мряка