Ще про сало

 У п”ятницю, на наступний день після лекції пана президента, про яку – в одному з попередніх постів, одна колєжанка з кафедри розпитувала мене про сувеніри, які передали журналісти з пулу. Чорний хліб японці ще якось можуть уявити (це як отой ваш несмачний чотирикутний білий, тільки із жита і круглий – радісно жестикулює Тимур), але сало виходить за межі їх розуміння. Пояснюю:
- Сало ми зазвичай їмо, тоненько порізавши і поклавши на чорний хліб, із часником або цибулькою, непоганим компаньйоном у цій справі є і горілка.
- Зрозуміло. Тобто виходить, що сало – це свинячий жир? І Ви мажете його на хліб, як масло?
- Та ні, кажу ж, ріжемо дуже тоненько. Ох і смакота!
- Що, правда? Мені все одно якось важко його уявити собі.
- Ну, дивись, це як бекон, тільки без м’яса, верхній шар жиру на свині, разом зі шкіркою – вона така смачнюща!..Але більшості японців, певно, сало не буде дуже до смаку, бо ж у вашій кухні мало жирних страв.
- ...Так, Тімуру-сан, я думаю, ти маєш рацію.

Три епізоди

 Які вказують на поступову і невідворотню(?) японізацію автора цього блогу.
1) Прийшов якось вечеряти у Центральну їдальню близько 20-30, замовив собі биток курячий чи щось подібне, а мене жіночка на роздачі попереджає, мовляв, у нас рис уже весь скінчився, Ви точно зможете їсти без нього? І дивиться на мене перелякано. І очі у мене ж іще не вузькі, і рис я зазвичай їм тільки на великі свята – а от бачите як? В очах пересічної японки прирівняний до подібного їй японця, який рис споживає три рази на день як мінімум.
2) Були з моєю дівчиною-японкою на католицьке різдво у Токіо, вешталися по Аме-мура – великому і відомому ринку поблизу від зоопарку Уено. І натрапили на відносно дешеві рукавички шкіряні по 1000 ієн (приблизно 100 гривень). Дівчина каже: о, мені саме такі і треба були, аби сніг розгрібати, бо ж у дорожчих якось воно не дуже...Ще трохи пообговорювали дизайн і фасон, тоді вона пішла купувати більш-менш пристойні, дає продавцеві гроші, а він ій: «Ви з Кіото обоє, правда? Звернув увагу на ваш акцент». Звісно, я справжній кіотосець в 10-му поколінні!..
3) Мій ніс, мій єдиний бастіон і моя остання барикада, який був уміло відрихтований у Військовому шпиталі перед поїздкою до Японії, настільки звик до місцевого клімату, що тепер радісно алергує з будь-якого приводу. Тільки з Китаю прилетів жовтий пісок і засипав пів-Японії – я чхаю без упину. Тільки почали японці попереджати про те, що цього року пилку криптомерії буде набагато більше, ніж минулого і що треба бути обережними, як він (ніс) одразу починає сопливити, причому інших симптомів застуди в організмі немає. Сходив до ЛОРа у сусідню клініку – а він мені: це, шановний, у Вас алергічна реакція, маєте до того схильність. Ось Вам антибіотик і спрей для профілактики. Скінчиться – приходьте знову. І прочитав мені лекцію про те, чому японці мають так багато видів алергій.
Але про це – у якомусь із наступних постів.