Коли я

Коли я іду дорогою, якою ми з тобою поверталися разом додому, я, звісно, не думаю про тебе.

Коли я їду в ліфті і дивлюся у дзеркало, яке серед сотень тисяч відображень має й одне із нашими пристрасними і безтямними поцілунками – я думаю про долю, яка навіки зв”язала це дзеркало і цей ліфт.

 Коли я сідаю на підвіконня, на якому ти колись любила сидіти і дивитися на осінню кіностудію Довженка, я не сумую за тобою.

 Коли я беру з полички книгу, твою книгу, яку я чомусь забув тобі віддати, я не роздивляюся кожну сторінку у пошуках відбитків твоїх   пальців.

 Коли я засинаю сам у ліжку, яке пам”ятає кожен вигин твого тіла – я не плачу за тобою.

 Коли осінь у Києві вступає в права і задощує все на вулиці – я, звісно, не згадую тебе, Осінню Дівчинку.

 But I miss you most of all my darling When autumn leaves start to fall