Чорна кава

   Не знаю, яка там нині ситуація із кав'ярнями в Києві, але в Японії є мережа кав'ярень, у яку хочеться приходити знову і знову. Мережа це глобальна, і має вона назву Starbucks Coffee.

   Автор цих рядків, щиро кажучи, - людина, яка не дуже любить каву. І в Україні майже її не пила. Але, приїхавши до Японії і вперше завітавши у Starbucks, я зрозумів, що “щось у цьому таки є” і тепер відвідую цю мережу з певною регулярністю.

   Мабуть, шукати раціональне пояснення певного явища чи звички – справа не дуже вдячна, але я все-таки спробую пояснити свою “приязнь” до Starbucks. По-перше, це атмосфера. Навіть якщо кав'ярня знаходиться у величезному торгівельному центрі, ти береш собі кавочку („кавульку”, як казав один мій товариш) і буквально забуваєш про все – під ненав'язливий джазовий супровід занурюєшся у свій світ...

    А на другу причину вказує іспанський письменник Артуро Перес-Реверте в одному зі своїх есеїв. Він пише, що однією з найбільших насолод у житті для нього є функція спостерігача – зайти до якоїсь невеличкої кав'ярні у тихому містечку на яких-небудь Піренеях, зручно влаштуватися і – споглядати довколишній світ. Виявляється, це доволі цікаве заняття, у чому я мав можливість неодноразово переконатися останнім часом.

    Хай живе кава!