brovary84 | Як липа шелестить

Пригадується спекотний кінець травня 2001 року, коли я стояв на балконі, дивився на неозорі піски перед собою, і втовкмачував у голову чергового вірша чергового українського класика. Їх чогось було особливо багато з 20 століття: Тичина, Симоненко, Сосюра, Стус і іже с німі. Сонце йшло до горизонту, автобуси неквапливо розвозили по домівках вечірніх пасажирів, під вікном буяло цвітом якесь величезне дерево.

Тодішні іспити я зрештою склав на відмінно, як і слід було очікувати, бо ж, як то кажуть, “ішов на медаль”, але через 16 років потому в місті Суйта у префектурі Осака я трохи з жалем думаю, що треба було тоді вивчити віршів принаймні удвічі більше, ніж вимагали для іспита. Бо поезія стає у пригоді у найнесподіваніших ситуаціях.

Годуєш, значить, дитину, вона сонна, їсти не хоче, пляшка з молоком у роті, але молоко з пляшки ніяк не зменшується. Ситуація майже критична, Тимур хоче спати, донька вже спить.

І тут, як несподіваний, але такий очікуваний рятівник - він, Тичина, рядок за рядком виринає з пам’яті.

- Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?

(Відкривається праве око)

- Кохана спить, кохана спить..

(За ним - ліве)

- Піди збуди, цілуй їй очі..

(Нарешті спрацьовує смоктальний рефлекс)

- Кохана спить!

(Інтенсивні рухи руками й ногами)

- Ви чули ж бо: так липа шелестить.

(Молока потроху стає все менше)

- Ви знаєте, як сплять старі гаї?

(Киває: та знаю, тату, знаю..)

- Вони все бачать крізь тумани!

(Он як! - радісна посмішка. Молоко невпинно перетікає з пляшки у рот)

- Ось місяць, зорі, солов’ї,

(А що таке “зорі”? Б’є рукою по пляшці)

- Я твій! - Десь чують дідугани..

(Зосереджений вираз на обличчі)

- А солов’ї!..Та ви вже знаєте

(Та знаємо, знаємо: допиває останні ковтки)

- Як сплять старі гаї.

Висновок: краще кирпичину не їсти.

Як липа шелестить

no subject

no subject

no subject