![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Печатки
Ні, це я щось не про те. Оце думалося, що у 2008 році я приїхав до Кіото вивчати “японськість”, тобто “образ Японії”, чи “символ Японії”, чи як його ще можна назвати. І скільки б не вивчав - все ніяк не можу вивчити, ну, такі вивчання можуть (і мусять?) тривати вічно.
Але інколи мені здається, що “японськість” треба шукати не в результатах соціологічних опитувань, а на коробочках, в яких тобі привезли замовлені минулого тижня печатки із твоїм прізвищем. Надруковано чорнилами:
Шановні водії! Дякуємо вам за те, що ви завжди докладаєте максимум зусиль, аби вчасно доставити вантажі клієнтам. Клієнт із нетерпінням чекає на цю посилку, будь ласка, поводьтеся з нею обережно.
Сумніваюся, що в самих водіїв є час, аби читати такі написи, бо вони зазвичай гасають з машини чи велосипеда до будинків і назад із крейсерською, або краще сказати, шінкансенівською швидкістю. Але сам факт такого напису, як на мене, заслуговує на увагу.
А печатки - цілих три штуки, тепер я можу не свій підпис-каракулі, незмінний з часу отримання українського внутрішнього паспорта, ставити на важливих і не дуже документах, а печатку "Сандоро віччі". Японізація триває.
Полюють на птахів червоних, як жар
no subject
Усе вони читають. Дуже і дуже уважно.
Японці шарять!
no subject
no subject
Я застав його випадково, коли він на якийсь час з найстаршою дочкою-метискою (мати - індеанка, бозна з якого племені), гарною якоюсь незвичайною вродою, навідався до племінника.
Про музику він сказав дуже просто, а саме, що місцеві пояснили йому, що все те, про що він ще у Союзі марив - вимерло як бізони. І порадили йому, коли хочеться, самому продовжувати ті традиції...
Ністільки не розуміюся на таких складних матеріях, та все ж, як на мою думку, він дуже добре взявся до діла.
Показував на власному ноуті Power-MAC (марка сама по собі вже свідчить про рівень заможності !) якісь кліпи, багато чого.
Його молодший син з трьох років (майже з горшка ! :) ) почав грати на всіх інструментах, які тільки є в хаті ( як тільки, звичайно, був уже в змозі втримати їх в руках ! :) )
Та найбільше вразила дочка.
Вона саме закінчила загальноосвітню школу, і я її запитав, ким вона мріє стати, куди має намір піти вчитися.
Відповідь була надзвичайною, без сліду зарозумілості, як так і має бути :
"Мені не треба нікуди йти вчитися, я вже - музикант !"
P.S. Щоб ви мали хоч якесь уявлення про неї, ось вам фото Торі Амос, зверніть увагу на цей надзвичайно емоційний порух, що так вдало зафіксований фотографом :
no subject