![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Теребі
Як на мене, телевізійним і не тільки журналістам різних країн світу завжди є чому повчитися одне в одного. Оскільки українського ТБ я з очевидних причин не дивлюся, то написати про те, чому японські телевізійники можуть навчитися в українських, мені трохи складно, або навіть неможливо.
Але до ТБ японського я, на щастя, доступ маю, і колись хотів би і на українському ТБ побачити програми приблизно наступного змісту (якщо їх іще ніхто не створив і не вивів в ефір, поки я тут японізуюся).
“Подорож серця Японією”. Якогось відомого дядька-актора чи письменника посадили на велосипед, і він їздить по японських префектурах у пошуках місць бойової слави своїх співвітчизників. Тобто спочатку вони йому пишуть листа - мовляв, “я у школі закохався у таку-то, і у нас перша кавалірка була там-то, цікаво, що з тим місцем зараз”.
А тоді дядько приїжджає з велосипедом у ту префектуру з місцем чийогось серця, і шукає його. Сегодні показували, як він у префектурі Аоморі на півночі Японії, поблизу місцевості Цуґару шукав школу таку-то, на дах якої колись забралася дописувачка. І їй через багато років захотілося побачити, чи змінився краєвид.
Дядько заліз на дах і каже: “Звичайно, змінився!”. Враховуючи, що по дорозі вперіщив дощ і йому довелося перевдягатися у все сухе, він подумки бажав жіночці найкращого і, певно, сумнівався, чи треба було їхати в ту школу і просити дозволу забратися на дах по такій погоді.
А колись давно я бачив, як він поїхав на Ґоккайдо, в його найпівнічнішу точку, і дивився звідти через протоку на Росію, чи що там на північ від цього найпівнічнішого японського острова. Посидів на травичці, помедитував - і вйо назад.
no subject
no subject
no subject
я дивлюся кольи за руб_єжом
no subject
no subject
no subject
no subject