![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
ТойХтоОдмовивМайкурософутоІАппуру
Я якось уже згадував у цьому журналі, але не пам”ятаю коли саме, про прекрасну програму “Людина-скарб по сусідству”. Знімальна група їде до якоїсь станції залізниці в регіоні Кансай, бродить довкола неї і шукає всяких цікавих людей. Найцікавішим дають кетю наклейку, яка засвідчує що отримувач є “людиною-скарбом”.
І от сьогодні вранці ведучий – відомий колись співак бреде по спеці, тоді натрапляє на парк і у ньому – дядька років під 70, який на лавочці сидить і слухає щось з Айпода, точніше з під'єднаних до нього ловких білих колонок. Потім виявилося, що дядько – президент і головний конструктор-інженер компанії, яка виробляє колонки.
Але не прості, а з доправди тривимірним звуком стерео, таким що незрозуміло, де є його джерело. І співак радісно починає розпитувати, як іде просування продукту на ринок ітакдалєєітамупадобнає.
А дядечко каже:
- Оце пару років тому до мене, значить, звернулися представники Майкрософту, запросили в Америку і пропонували співпрацю – встановлювати мої системи в новому поколінні компутерів. Але потім вони почали щось затягувати і я їх послав, забагато було мороки. Хоча Білл Ґейтс – приємний такий чувак, мило поспілкувалися.
А тоді, значить, хлопці з Аппуру про мене дізналися, то такі чіпкі що самі сюди приїхали, в префектуру Кіото, і почали пропонувати такі та сякі умови. Ну, я з ними пару днів поспілкувався, почали працювати – а потім вирішив відмовити і макінтошам, мені самому якось простіше.
Ведучий подивувався такій нерозважливості, поспитався про ціни (найдешевші колонки, міні, вагою під кілограм – 1800 гривень на наші гроші, найдорожчі – 35 тисяч) і вручив урочисто вищезгадану наклейку.
Кожен кіотський дядечко має право хоча б один раз у житті відмовити Аппуру і один – Майкурософуто.
І от сьогодні вранці ведучий – відомий колись співак бреде по спеці, тоді натрапляє на парк і у ньому – дядька років під 70, який на лавочці сидить і слухає щось з Айпода, точніше з під'єднаних до нього ловких білих колонок. Потім виявилося, що дядько – президент і головний конструктор-інженер компанії, яка виробляє колонки.
Але не прості, а з доправди тривимірним звуком стерео, таким що незрозуміло, де є його джерело. І співак радісно починає розпитувати, як іде просування продукту на ринок ітакдалєєітамупадобнає.
А дядечко каже:
- Оце пару років тому до мене, значить, звернулися представники Майкрософту, запросили в Америку і пропонували співпрацю – встановлювати мої системи в новому поколінні компутерів. Але потім вони почали щось затягувати і я їх послав, забагато було мороки. Хоча Білл Ґейтс – приємний такий чувак, мило поспілкувалися.
А тоді, значить, хлопці з Аппуру про мене дізналися, то такі чіпкі що самі сюди приїхали, в префектуру Кіото, і почали пропонувати такі та сякі умови. Ну, я з ними пару днів поспілкувався, почали працювати – а потім вирішив відмовити і макінтошам, мені самому якось простіше.
Ведучий подивувався такій нерозважливості, поспитався про ціни (найдешевші колонки, міні, вагою під кілограм – 1800 гривень на наші гроші, найдорожчі – 35 тисяч) і вручив урочисто вищезгадану наклейку.
Кожен кіотський дядечко має право хоча б один раз у житті відмовити Аппуру і один – Майкурософуто.
no subject
no subject
no subject
да, цікаво. цікаво чому він насправді відмовив аппуру і майкурософуто, якщо не бреше.
no subject
no subject