Майко-сан

[brovary84]

Написав цей пост місяці три тому, а оце випадково знайшов у компутері. Краще пізно, одним словом.

Писав колись Мотоорі Норінаґа, що душа Японії «схожа на квітучих вишень В далеких горах Ніжний аромат» (дякую професорові Бондаренку за переклад, який, можливо, перевищує ориґінал), і правильно писав. Але сакура уже потроху відцвітає, в далекі гори поїхати часу не маю, тому я про майко-сан.

 Бачив одну разом із «мамою» на Кіотоському вокзалі, піднімалася вони ескалатором, тримаючи в руках квитки на шінкансен. Як і завжди, тьохнуло щось в серці, ноги підкосилися, і почав я мріяти про світле майбутнє будівника комунізму.

 А ще – думати, що це ж хтось, може, побачив би в цьому уособлення сучасної Японії: майко-сан як представниця «традиційної» культури користується досягненнями культури «сучасної» - ескалатором і навіть, уявіть собі, шінкансеном, тобто поїздом-кулею!

 Але для мене сучасна Японія - це не поєднання старого і нового, точніше, не стільки це, а скоріше незбагненна мені заглибленість у свій внутрішній світ, такий цікавий і неповторний, разом із надзвичайними скромністю і самоповагою.

 Їде така собі майко-сан - і з нею їде цілий світ, і таких світів тут 128 мільйонів з хвостиком. Скромних, самодостатніх і незбагненних. А традиції і сучасність - то все вторинне.