![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Раґа і капита
Я дуууже люблю, коли мене називають "шановним членом Українсько-Японського Центру", та ще й НТУУ "КПІ". Це звучить так поважно, що хочеться бігати голим по кіотським не-морозам. Гаряча кров пульсує і гуде волячими жилами, колір обличчя покращується, еритроцити танцюють гопака, не забувайте, виродки, ніде і так далі.
Я ще більше люблю, коли установа, яка має в назві слово "Український", присилає мейл (хоч я давно вже не є їхнім членом, тим паче шановним) із вкладеними файлами російською мовою. Проводять, бачте, семінар з японських систем управління, і тіло мейла - українською, а до вкладень рученьки не дійшли, щоб вони вам повідсихали, шановні перевертні й приброди. Таке враження, що японського експерта запросили спочатку у Великоросію, а тоді вже у "Мало-". Падумаєш, центр Український - чуваки все схавають, нікуди не дінуться. Тим паче, семінари проводитимуться у Краматорську, Дніпропетровську, Львові і Києві, пакатіт. Пакатіт, нема питань, але тоді треба і назву міняти, "Гренландо-Японський" буде набагато доречніше.
Ну спілкуєтеся Ви у вільний від роботи час російською - будь ласка, на здоровля, ніхто не змушує вас переходити на українську. Але вкладені файли можна хоча б спробувати поперекладати, від того зарплата підвищується.
Карочє, так, байстрюки катів осатанілих: кулю в пах
no subject
коли акредитувалася на чайну церемонію, то спершу зі мною говорила дівчина українською. а вдруге - чоловік такою ламаною російською, я взагалі подумала, що то японець. а на самій церемонії вже побачила серед організаторів грузина, і зрозуміла, що мені нагадував той акцент)
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject