![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Синтоїзм
Мені завжди здавалося, що релігія і знаймоство з нею кожної людини - це справа дуже інтимна. Дивно, як у такій інтимній справі можуть узагалі бути якісь посередники - священики і так далі. І ще дивно, як у православ”ї ділять Бога - КП у нашій церкві вважається неканонічним, а жебракам під стінами церкви МП ми ніц не кинемо.
Тому коли я вперше дізнався про японську релігію шінто: (神道, “шлях богів”), головна ідея якої - те, що в усьому, що нас оточує, живе своє божество - подумав: о, це повинно бути цікаво. І воно таки було.
Кажуть, що божеств у синтоїзмі - 8 мільйонів. І ще кажуть, що у жовтні у них щорічний Теологічний Симпозіум в одному з головних синтоїстських храмів країни, здається Ідзумо, а може й Ісе - ліньки перевіряти. Тому дзіндзя - синтоїстські святилища по всій країні - залишаються без господарів, а місяць 10-й називається “безбожним”.
Уперше із синтоїстським храмом я безпосередньо познайомився 7 років тому, у містечку Тенрі, куди тільки-но приїхав на мовно-культурне річне стажування. Ніяк не міг звикнути до місцевого часу, тому вночі годинами кружляв по місту на велосипеді - їду прямо хвилин 20, потім так само назад, аби не заблукати.
Їхав-їхав і приїхав на перехрестя. Звичайне собі перехрестя, можна навіть сказати типове. З трьох боків дорога, а з четвертого - червоні торії, ворота, які, як я пізніше дізнався, стоять на вході у кожну дзіндзя. Кажуть, на них колись сидів півень, який допомагав богам виманювати богиню Сонця Аматерасу (нинішній Імператор - прямий її нащадок) з печери, де вона на них ображалася.
Ну, ворота собі і ворота, скажете ви. І будете праві, але тільки частково. Бо за ними - темно, як у вусі (японісти-однокурсники, сподіваюся, зрозуміють натяк). Ні, звичайно, видно, що дорога КУДИСЬ веде, але КУДИ саме - незрозуміло. З двох боків від неї - рисові поля, справа якась будівля, яка не виглядає жилою. І - тиша тишезна.
Саме тоді я зрозумів, що шінто: - релігія дуже проста і водночас природня. Це коли ти, пришелепкуватий іноземець-християнин, дивишся на червоні ворота, до яких тобі метрів 10, і усвідомлюєш, що пройти чи проїхати крізь них не можеш - бо за тією межею є ЩОСЬ, що тебе не пускає. Можна назвати це богами, які саме тієї ночі дуже втомилися і спали, можна - просто незрозумілими забобонами втомленого і сонного 20-літнього іноземця. У будь-якому випадку, порушувати спокій богів рисового поля, лісу, гір, зорей і місяця я тоді не наважився.
Зробив це за кілька тижнів потому - торії були привітними, а шлях вивів до невеличкої дзіндзя із котами (священними?), густо обсадженій деревами. Від воріт до святилища - метрів 200, зазвичай ця відстань трохи менша, а тут шлях ще й повертає наліво в кінці.
Не знаю, чи пов”язано це з синтоїзмом, але останнім часом я (наслідуючи Еріку) до всього, що мене оточує, додаю “сан” - “пан/пані”. Пане чайнику, чи не могли б Ви поділитися зі мною гарячою водою? Дуже дякую. Пані ліжко, вибачте, але зараз я буду на Вас спати.
Піду з”їм панів хурму із мандарином. Осінь апетиту у розпалі.
Вищезгадані торії
Вищезгадані торії
no subject
no subject
Що там маленький? Виросте - стане синтоїстом?:)
no subject
и поэтому стараюсь не "обрастать" вещами, потому что если их много, то на всех твоего внимания не хватит. А это плохо.
no subject
А я б пішла туди - люблю темряву і тишу :-)
no subject
А "сан" не кажеш?
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject