Про гречану вовну

[brovary84]

Пам’ятаю, коли я вперше приїхав до Японії сім років тому, моя колєжанка привезла із собою сім мішків гречаної вовни вісім кілограмів гречки, і щедро ділилася зі мною в перші місяці. Я радів, бо до рису був ще не дуже звичний, а ще більше раділа, певно, моя мама – “Дитина не забуває українську кухню!”. Зараз гречки мені зовсім не хочеться.
Чомусь побутує думка, що оскільки Японія – така далека і незрозуміла, то якщо ти їдеш туди, а тим паче більше ніж на кілька місяців, треба з собою привезти побільше речей, до яких ти звик (а якщо бути точним, то не звик, а тебе до них звикли). Тому я маю досі коробочку з українськими ліками, з якої викидаю їх, як тільки минає термін придатності. Ви бачили коли-небудь, як цвіте пишним чорним цвітом активоване вугілля, яке довго лежало в одному місці і про яке давно забули? А я – бачив.
Насправді у Японії своїх оригінальних ліків – безліч, мільйони найменувань і ще тисячі виходять на ринок щороку. Смішно думати, що тут може не бути таблетки від голови чи живота. Наприклад, ліки для полоскання мені виписували якісь фіолетові, зовсім відмінні від Хлорофіліпту чи календули, а ще ж є з йодом – там на коробці два бегемотики показують, як правильно полоскати, аби заохотити малечу. А ще ж є Сейроґан, страшенно смердючий, ліки від проблем з травленням, які також допомагають і від головного болю і, кажуть, використовувалися ще під час Російсько-Японської війни. А я зі своїм Хлорофіліптом припхався...
І стосується це не тільки ліків, але й усього іншого. Про японську стоматологію, наприклад, у кириличному інтернеті тільки страшні історії можна почитати, а у мене досвід найкращий. Ну і так далі.
Одним словом, висновок такий: проблема не у відсутності в Японії (Бразилії, Австралії) гречки (Фурациліну, сала), а у стереотипах в головах горе-туристів. Давайте будемо їх позбавлятися.

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Зашкорублість або навпаки - гнучкість, найкраще проявляються саме у гастрономічних звичках. Колись давно мої іноземні шефи на двох роботах власне і перевіряли кандидатів у ресторані. В мене вже достатньо довга ділова біографія, щоб підтвердити слушність підходу тих старих керівників: не досягають успіху люди, яких нудить від "сирої риби" у сіші-барі, які непритомніють від стейку "з кров*ю", які не можуть впоратися з паличками ні з 10-ї ні з 100-ї спроби і т.д. Може, десь і досягають, у селі, наприклад, у бібліотеці, у монастирі, але не у міжнародному середовищі.

[brovary84.livejournal.com]

Прочитав Ваш пост, дякую, дуже цікаво! Дійсно, перевіряти в ресторані - дієвий спосіб, і азійська кухня (зокрема японська) для цього підходить якнайкраще
Хоча я і досі часто дивуюся, як вони можуть ТАКЕ їсти. Здивуюся - і одразу сам їм:)

[kerbasi.livejournal.com]

Нічого, приїдете в Україну, будете так само дивуватися, як вони можуть ТАКЕ їсте. Тільки ВОНИ - це українці.)))

[brovary84.livejournal.com]

:)
Так, до візитів додому треба морально готуватися заздалегідь