brovary84 | Локшина

День народження минув собі, як звичайний день, і далі продовжуються трудові будні. Які починаються з бігу і ранкової розважальної телепрограми.
Сьогодні розказували про майстрів-локшинників, та ще й рідних братів, які на півдні Кіото виробляють локшину для багатьох ресторанів, що мають у меню рамен (традиційна китайська страва, яка стала японською – суп із локшиною, м'ясом і, наприклад, сирим яйцем чи іншими інгредієнтами). Так от, майстри локшини виготовляють її до 100 видів, і підлаштовують ретельно дуже смак, товщину, і купу інших параметрів під характеристики супу, який буде майбутнім локшинним партнером у дуеті. Інколи навіть докоряють власникам ресторанів – «Ви що, хочете своєму прекрасному супу таку локшину, ні те ні се? Давайте ще трохи поекспериментуємо зі смаком!»
А буває і навпаки – вимогливий винахідник супу виставляє до локшини приблизно такі вимоги: «Хотілося б, щоб вона була, як прекрасна дівчина у білій сукні!» І брати-акробати, чухаючи потилицю, мусять думати, що замовник має на увазі. У цьому випадку, до речі, придумали таке смакове диво, що вибагливий ресторатор, побачивши локшину, в першу чергу її розцілував.
Як на мене, типовий приклад того, як японці чужу для себе культуру вдосконалили, переробили і вивели на якісно новий рівень. Не знаю, скільки там зараз видів локшини у Китаї…