![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
ДН-27
Звичайний собі день, такий же, як усі дні до нього, і сьогодні, тобто день після нього. Зранку побігав, від вулиці Марутамачі аж до 5-ї вулиці, думав, що на зворотньому шляху десь і гигнуся там. По дорозі бачив латиноамериканця із вельми романтичним обличчям, який зривав білі квіточки із якогось пахучого куща і дуже собою пишався. А ще – білого і чорного кокер-спаніелів, які наполегливо вели за собою жіночку невизначеного віку. Цікаво, якщо серед собак немає расизму, то чи означає це, що вони розумніші за людей?..
Тоді, пообідавши зовсім не святково, пішов на свій новий підробіток – упорядкування бази даних джерел 19 століття про Туркестан чи Туркменістан чи ще якісь країни, що закінчуються на «-стан». Плата – така сама, як була у барі, який я давно вже покинув, але робота набагато приємніша. По-перше – тому, що сидячи, по-друге – тому, що головою.По-третє – тому що послідовний.
Пані Обія, яка, власне, і поставила завдання базу даних упорядковувати, побігла на засідання професорське, і з 3 годин 2 з половиною я був сам на сам із кампутером Соні і принтером Епсон, який під кінець не витримав наруги і відмовися друкувати.
Так і не поборовши принтер, повернувся на кафедру, бо мав зустріч із Мацуда-сенсеєм, який, здається, знає про наш світ більше, ніж той може собі уявити. Вислухав поради з приводу підготовки до виступу на конференції Соціологічної асоціації Кансаю, який матиму 28 травня. Сенсей ще й мій недолугий файл власноруч (!) поредагував, правда, пишучи не Офучіннікофу, а Оручіннікофу. Но что дєлать…Як завжди після спілкування із сенсеями, дав сам собі слово дивитися на світ широко-прешироко. Тоді він значно цікавіший.
Потому доробляв презентацію, а також прочитав розповідь якогось африканця з племені тумба-юмба про його поїздку до Росії у 19 столітті. Він був засмучений через брудні поїзди, контролерів у театрах, які пропускають людей всередину за хабаря, який значно менший за ціну квитка, що її африканець заплатив, злодіїв, шахраїв і працівників митниці, і дивувався росіянам, які цілими днями п'ють чай із самовара або чайника, поклавши собі до рота грудку цукру (вистачає мінімум на 6 чашок).
Тоді прочитав дві статті про японського Імператора-символ країни і «совість нації», але з яким усе теж не так і просто. По-перше, система владних атрибутів імператорської влади запозичена із різних країн ледь не повністю, пише один японський дослідник. Одяг довоєнного імператора на фото – німецький зразок, символи імператорської влади – китайські, саме слово – теж. Дослідниця ж американська, яка має маму-японку, однак могла жити в Японії тільки завдяки татові-військовослужбовцю і його громадянству, і мусіла виконувати ритуальні танці у посольстві, коли треба було поновлювати паспорт, зробила інтерв'ю з трьома людьми, які в той чи інший спосіб спробували критикувати імператора Шьова, (тата нинішнього), за часів правління якого Японія стала на мілітаристські рейки, або символи його влади. Усі троє зазнали страшенної критики з боку мас-медіа, простих громадян, ультраправих, політиків і так далі; одного дядька побили ледь не до смерті. Висновок – символічний імператор у Японії, ззовні м'який і симпатичний, а десь глибоко придушливо-організуючий, був і є важливим елементом побудови у Японії капіталістичного суспільства. До речі, Імператор-«батько нації» у сучасній «озахідненій» Японії, своєрідна структура суспільства, де ти належиш до певної організації (школа, універ, фірма або держустанова) і, відповідно, певна несвобода японців у своїх вчинках – причини їхньої великої любові до всяких брендів: образно кажучи, залишатися свободним можна тільки у Луї Віттон. Гммм…
Начитався такого розумного, потім повернувся додому, випив три рюмки пшеничного жмурдячка «Мій сенс життя» - і пішов у гості до Морфея. За цілий день мене особисто не привітав ніхто, по телефону – мама з України і чомусь москаль Андрій із Кіото.
Ідеальний день народження.
Тоді, пообідавши зовсім не святково, пішов на свій новий підробіток – упорядкування бази даних джерел 19 століття про Туркестан чи Туркменістан чи ще якісь країни, що закінчуються на «-стан». Плата – така сама, як була у барі, який я давно вже покинув, але робота набагато приємніша. По-перше – тому, що сидячи, по-друге – тому, що головою.
Пані Обія, яка, власне, і поставила завдання базу даних упорядковувати, побігла на засідання професорське, і з 3 годин 2 з половиною я був сам на сам із кампутером Соні і принтером Епсон, який під кінець не витримав наруги і відмовися друкувати.
Так і не поборовши принтер, повернувся на кафедру, бо мав зустріч із Мацуда-сенсеєм, який, здається, знає про наш світ більше, ніж той може собі уявити. Вислухав поради з приводу підготовки до виступу на конференції Соціологічної асоціації Кансаю, який матиму 28 травня. Сенсей ще й мій недолугий файл власноруч (!) поредагував, правда, пишучи не Офучіннікофу, а Оручіннікофу. Но что дєлать…Як завжди після спілкування із сенсеями, дав сам собі слово дивитися на світ широко-прешироко. Тоді він значно цікавіший.
Потому доробляв презентацію, а також прочитав розповідь якогось африканця з племені тумба-юмба про його поїздку до Росії у 19 столітті. Він був засмучений через брудні поїзди, контролерів у театрах, які пропускають людей всередину за хабаря, який значно менший за ціну квитка, що її африканець заплатив, злодіїв, шахраїв і працівників митниці, і дивувався росіянам, які цілими днями п'ють чай із самовара або чайника, поклавши собі до рота грудку цукру (вистачає мінімум на 6 чашок).
Тоді прочитав дві статті про японського Імператора-символ країни і «совість нації», але з яким усе теж не так і просто. По-перше, система владних атрибутів імператорської влади запозичена із різних країн ледь не повністю, пише один японський дослідник. Одяг довоєнного імператора на фото – німецький зразок, символи імператорської влади – китайські, саме слово – теж. Дослідниця ж американська, яка має маму-японку, однак могла жити в Японії тільки завдяки татові-військовослужбовцю і його громадянству, і мусіла виконувати ритуальні танці у посольстві, коли треба було поновлювати паспорт, зробила інтерв'ю з трьома людьми, які в той чи інший спосіб спробували критикувати імператора Шьова, (тата нинішнього), за часів правління якого Японія стала на мілітаристські рейки, або символи його влади. Усі троє зазнали страшенної критики з боку мас-медіа, простих громадян, ультраправих, політиків і так далі; одного дядька побили ледь не до смерті. Висновок – символічний імператор у Японії, ззовні м'який і симпатичний, а десь глибоко придушливо-організуючий, був і є важливим елементом побудови у Японії капіталістичного суспільства. До речі, Імператор-«батько нації» у сучасній «озахідненій» Японії, своєрідна структура суспільства, де ти належиш до певної організації (школа, універ, фірма або держустанова) і, відповідно, певна несвобода японців у своїх вчинках – причини їхньої великої любові до всяких брендів: образно кажучи, залишатися свободним можна тільки у Луї Віттон. Гммм…
Начитався такого розумного, потім повернувся додому, випив три рюмки пшеничного жмурдячка «Мій сенс життя» - і пішов у гості до Морфея. За цілий день мене особисто не привітав ніхто, по телефону – мама з України і чомусь москаль Андрій із Кіото.
Ідеальний день народження.