![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Далека Японія зблизька-3
Клієнт, ти бог!
Ще одне приємне враження отримав від японських крамниць. Здивувала надзвичайна ввічливість продавців. Проходячи або пробігаючи повз тебе у велетенському супермаркеті, всі вони чемно вклоняються, промовляючи “Ласкаво просимо!” В Японії навіть вислів побутує: “Клієнт – бог!” З прикрістю згадував, як у нас нерідко богом стає саме продавець. І ціну диктує, яка заманеться, і зверхності своєї, пихатості не приховує. Ще й надурити прагне...Японські продавці і в маленьких крамничках, і в велетенських маркетах покупця зустрічають як дорогого гостя, бо він несе сюди свої гроші.
Так само чемно приймають клієнта всюди: на залізничній станції, в туристичному агентстві, в банку. Кланяючись і дякуючи, доброзичливо, з неодмінною усмішкою, швидко вирішували всі мої проблеми. Жодного разу ніде й на копійку, тобто на ієну, не обрахували. Гроші на знак великої поваги передавали просто зі своєї руки в мою руку, голосно називаючи номінал кожної банкноти й монети.
Що ж до японських цін, то вони, як на мій студентський гаманець, зависокі. Наприклад, десяток яєць купував по 10 гривень, кілограм яблук – по 20 гривень. П’ять шматочків хліба – 4 гривні, літр молока – сім з половиною, двісті грамів вершкового масла – 13 гривень. Риба й рибопродукти – приблизно за нашими цінами. А от м’ясо й м’ясні вироби (надзвичайно багато всяких напівфабрикатів) – значно дорожчі. Що й зрозуміло: для розвитку тваринництва Японії бракує земельних угідь. Хоча рівень тамтешніх цін як на японські зарплати цілком прийнятний, адже середньомісячна платня становить щонайменше чотириста тисяч ієн (приблизно чотири тисячі доларів), мінімальна, з якої починає некваліфікований працівник – 1800 доларів щомісяця.
Мені довелося підзаробляти у приватній пральні, де за кожну “трудову” годину господар платив 7,5 долара. Японці зазвичай неохоче погоджуються на таку важку роботу, а іноземцям діватися нікуди. Разом зі мною прасував білизну бразилець років сорока. Працював він зазвичай з восьмої ранку до восьмої вечора. Усміхаючись і жваво жестикулюючи, пояснював, що на гроші, які він заробляє тут за день, у Бразилії можна жити місяць. І що кілограм яловичини в Японії коштує стільки ж, як у Бразилії...телятко. Може, трохи й перебільшував у своєму латиноамериканському запалі, але все одно вражає, чи не так?
Від сесії до сесії...
Стипендія, яку Університет Тенрі поклав мені, становила 350 доларів. Дуже небагато, як за японськими мірками, але добре, що так, бо українська студентка, яка навчалася торік, не отримувала нічого. Платити за навчання мені також не доводилося. Загалом же японська вища освіта платна, рік навчання, наприклад, на другому курсі коштує близько семи тисяч доларів. Як пояснив мені мій друг Міцуї, який вчиться на історичному відділенні, оплата за перший рік – найбільша (охоплює вона і платню за підручники, гуртожиток, підйомні, тощо), а з кожним роком меншає. Проте все одно залишається значною. Тому багато японських студентів щомісяця отримують у кредит щось на кшталт стипендії. Наприклад, Міцуї має щомісяця 1000 доларів. Усі гроші він буде змушений повернути державі протягом 5 чи 10 років після закінчення навчання.
Система навчання в Університеті Тенрі відрізняється від нашої. По-перше, оцінюють засвоєні знання не в балах, а у відсотках. Якщо набираєш менше 60 – готуйся перездавати предмет. По-друге, дуже багато цікавих курсів, яких я не зустрічав у наших університетах, наприклад, міжкультурне спілкування. По-третє, наприкінці семестру ні іспитів, ні заліків немає, лише письмові тести з кожного предмету, результати яких визначають у значній мірі остаточну (підсумкову) оцінку.
Навчальний рік розпочинається в квітні і триває до кінця липня, а тоді з кінця вересня до січня. Приблизно третина навчального плану припадає на всілякі свята, тобто реально студенти гризуть граніт науки трохи більше, ніж півроку.
Мої японські товариші розповідали, що втрапити гризти цей граніт, тобто вступити до університету, доволі складно, й щороку залишається “за бортом” багато ронінів (абітурієнтів, що не здали вступні іспити й готуються на наступний рік). Зате якщо вступив, то тебе уже якось випустять, тому можна особливо не перейматися наукою.
Один з сенсеїв, який давно викладає, з сумом ділився зі мною, що за останні десять років молоді японці стали менше старатися й гірше вчитися. Мовляв, уже студенти-іноземці ліпше показують себе у навчанні. Можливо, це наслідки такого ліберального підходу?..
Та нарікають японці не тільки на навчання в університетах. Довелося якось поспілкуватися з шкільним викладачем. Вона вважає, що нинішня система вищої освіти вихолощена. Тобто дітей вчать не тому, що цікаво, а тому, що потрібно для вступу до університету. Згадувала, що їй самій у дитинстві було дуже цікаво на природничих уроках. Бо тест, наприклад, пропонував таке завдання: пояснити, чому літак літає. Нині ж питання перевіряють знання фізичних формул, і в школі головне – вміти добре писати тести. Діти сумлінно вчаться загалом тиждень перед ними...
Ще одне приємне враження отримав від японських крамниць. Здивувала надзвичайна ввічливість продавців. Проходячи або пробігаючи повз тебе у велетенському супермаркеті, всі вони чемно вклоняються, промовляючи “Ласкаво просимо!” В Японії навіть вислів побутує: “Клієнт – бог!” З прикрістю згадував, як у нас нерідко богом стає саме продавець. І ціну диктує, яка заманеться, і зверхності своєї, пихатості не приховує. Ще й надурити прагне...Японські продавці і в маленьких крамничках, і в велетенських маркетах покупця зустрічають як дорогого гостя, бо він несе сюди свої гроші.
Так само чемно приймають клієнта всюди: на залізничній станції, в туристичному агентстві, в банку. Кланяючись і дякуючи, доброзичливо, з неодмінною усмішкою, швидко вирішували всі мої проблеми. Жодного разу ніде й на копійку, тобто на ієну, не обрахували. Гроші на знак великої поваги передавали просто зі своєї руки в мою руку, голосно називаючи номінал кожної банкноти й монети.
Що ж до японських цін, то вони, як на мій студентський гаманець, зависокі. Наприклад, десяток яєць купував по 10 гривень, кілограм яблук – по 20 гривень. П’ять шматочків хліба – 4 гривні, літр молока – сім з половиною, двісті грамів вершкового масла – 13 гривень. Риба й рибопродукти – приблизно за нашими цінами. А от м’ясо й м’ясні вироби (надзвичайно багато всяких напівфабрикатів) – значно дорожчі. Що й зрозуміло: для розвитку тваринництва Японії бракує земельних угідь. Хоча рівень тамтешніх цін як на японські зарплати цілком прийнятний, адже середньомісячна платня становить щонайменше чотириста тисяч ієн (приблизно чотири тисячі доларів), мінімальна, з якої починає некваліфікований працівник – 1800 доларів щомісяця.
Мені довелося підзаробляти у приватній пральні, де за кожну “трудову” годину господар платив 7,5 долара. Японці зазвичай неохоче погоджуються на таку важку роботу, а іноземцям діватися нікуди. Разом зі мною прасував білизну бразилець років сорока. Працював він зазвичай з восьмої ранку до восьмої вечора. Усміхаючись і жваво жестикулюючи, пояснював, що на гроші, які він заробляє тут за день, у Бразилії можна жити місяць. І що кілограм яловичини в Японії коштує стільки ж, як у Бразилії...телятко. Може, трохи й перебільшував у своєму латиноамериканському запалі, але все одно вражає, чи не так?
Від сесії до сесії...
Стипендія, яку Університет Тенрі поклав мені, становила 350 доларів. Дуже небагато, як за японськими мірками, але добре, що так, бо українська студентка, яка навчалася торік, не отримувала нічого. Платити за навчання мені також не доводилося. Загалом же японська вища освіта платна, рік навчання, наприклад, на другому курсі коштує близько семи тисяч доларів. Як пояснив мені мій друг Міцуї, який вчиться на історичному відділенні, оплата за перший рік – найбільша (охоплює вона і платню за підручники, гуртожиток, підйомні, тощо), а з кожним роком меншає. Проте все одно залишається значною. Тому багато японських студентів щомісяця отримують у кредит щось на кшталт стипендії. Наприклад, Міцуї має щомісяця 1000 доларів. Усі гроші він буде змушений повернути державі протягом 5 чи 10 років після закінчення навчання.
Система навчання в Університеті Тенрі відрізняється від нашої. По-перше, оцінюють засвоєні знання не в балах, а у відсотках. Якщо набираєш менше 60 – готуйся перездавати предмет. По-друге, дуже багато цікавих курсів, яких я не зустрічав у наших університетах, наприклад, міжкультурне спілкування. По-третє, наприкінці семестру ні іспитів, ні заліків немає, лише письмові тести з кожного предмету, результати яких визначають у значній мірі остаточну (підсумкову) оцінку.
Навчальний рік розпочинається в квітні і триває до кінця липня, а тоді з кінця вересня до січня. Приблизно третина навчального плану припадає на всілякі свята, тобто реально студенти гризуть граніт науки трохи більше, ніж півроку.
Мої японські товариші розповідали, що втрапити гризти цей граніт, тобто вступити до університету, доволі складно, й щороку залишається “за бортом” багато ронінів (абітурієнтів, що не здали вступні іспити й готуються на наступний рік). Зате якщо вступив, то тебе уже якось випустять, тому можна особливо не перейматися наукою.
Один з сенсеїв, який давно викладає, з сумом ділився зі мною, що за останні десять років молоді японці стали менше старатися й гірше вчитися. Мовляв, уже студенти-іноземці ліпше показують себе у навчанні. Можливо, це наслідки такого ліберального підходу?..
Та нарікають японці не тільки на навчання в університетах. Довелося якось поспілкуватися з шкільним викладачем. Вона вважає, що нинішня система вищої освіти вихолощена. Тобто дітей вчать не тому, що цікаво, а тому, що потрібно для вступу до університету. Згадувала, що їй самій у дитинстві було дуже цікаво на природничих уроках. Бо тест, наприклад, пропонував таке завдання: пояснити, чому літак літає. Нині ж питання перевіряють знання фізичних формул, і в школі головне – вміти добре писати тести. Діти сумлінно вчаться загалом тиждень перед ними...
no subject
no subject