Но комментс

[brovary84]

  Діалог мами із професором Бондаренком. 
  ...а він мені запитально: Кому маю честь?

- Я мама Тимура, Іване Петровичу, Наталя Вікторівна.

- О, я вас не впізнав: багаті будете.

- Не дивно, ви мене раз бачили...

- Ви змінилися, тоді були замучені, а це помолодшали (хі-хі...-авт.)

- Поміняла роботу... Підпишіть цю ось Тимурові, а цю мені... Ще б хотіла до вас на інтерв"ю..

- То подзвоніть мені. У вас мій телефон є?

- Є, там ще багато так п"ятірок...

Коли підписував, питає:

- А що там Тимур? Коли він думає повертатись? Він мене вітав...

- Не знаю. І.П., коли. Боюся питати. Примара моєї самотньої старості стукає в двері

- О. це мені дуже знайоме...

Comments

[libellule-fun.livejournal.com]

Угу, от самотня старість батьків - вона тисне на мізок

[(Anonymous)]

Бондаренко дивовижний! Він уміє так передавати свою зачарованість Японією, що й ти починаєш любити цю країну всім серцем. Розумник і ерудит. Сподіваюся, що таки дійду на інтерв'ю.

[brovary84.livejournal.com]

Та оце ж, є трохи...

[brovary84.livejournal.com]

Як її не любити!..
Ідітє, ідітє, як казав пан Туранли:)