![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Як у дитинстві
Учора зустрів свій 26-й, як влучно написала Лана Світанкова, День Мудріння. І четвертий — у Японії.
О 12-15 ночі 19 травня у Кіото почався дощ, який ішов із перервами до вечора — лови, Тимуре, перший подарунок. Тому і настрій я мав відповідний — думав про те, чому люди святкують дні народження. От візьмімо, наприклад, мене. Жодної зміни у собі порівняно із 18 травня я не помітив — мудрішим точно не став, багатшим — теж, лиш трохи щетина довшою стала. Але останнє трапляється не тільки у дні народження.
Після передобідньої кави із москалем Вітєю дійшов висновку, що людство просто потребувало святкування днів народжень, аби життя не видавалося зовсім похмурим. Ну і для того, щоб знати, скільки кому років.
По обіді думати про глобальне я став менше, натомість купив якихось квітів на літеру А і їхав із ними на велосипеді під дощем. Тримаючи у правій руці квіти, хотів лівою переключити передачу на швидшу, аби встигнути на світлофор. Звісно, мені це не вдалося, до того ж, велосипед образився і послизнувся. Квіти відлетіли на кілька метрів, ліхтарик звалився з руля, а автор упав на коліна і праву руку. Поки піднімався, перехожі разів зо три спитали, чи я в порядку...”Звісно, ні!” - думав, а казав - “Так, дякую”.
Потому поїхав на вокзал Кіото — дарувати квіти адресатові, дивитися зверху на шінкансени і їсти “святкову” поросячу котлету. Сидів в автобусі, перепрошував у сотий раз трохи поранену квіточку, співав подумки “День народження” Таліти Кум і роздивлявся свої бойові рани, отримані у нерівній боротьбі зі стихією та велосипедом.
Такі самі, як у дитинстві.
О 12-15 ночі 19 травня у Кіото почався дощ, який ішов із перервами до вечора — лови, Тимуре, перший подарунок. Тому і настрій я мав відповідний — думав про те, чому люди святкують дні народження. От візьмімо, наприклад, мене. Жодної зміни у собі порівняно із 18 травня я не помітив — мудрішим точно не став, багатшим — теж, лиш трохи щетина довшою стала. Але останнє трапляється не тільки у дні народження.
Після передобідньої кави із москалем Вітєю дійшов висновку, що людство просто потребувало святкування днів народжень, аби життя не видавалося зовсім похмурим. Ну і для того, щоб знати, скільки кому років.
По обіді думати про глобальне я став менше, натомість купив якихось квітів на літеру А і їхав із ними на велосипеді під дощем. Тримаючи у правій руці квіти, хотів лівою переключити передачу на швидшу, аби встигнути на світлофор. Звісно, мені це не вдалося, до того ж, велосипед образився і послизнувся. Квіти відлетіли на кілька метрів, ліхтарик звалився з руля, а автор упав на коліна і праву руку. Поки піднімався, перехожі разів зо три спитали, чи я в порядку...”Звісно, ні!” - думав, а казав - “Так, дякую”.
Потому поїхав на вокзал Кіото — дарувати квіти адресатові, дивитися зверху на шінкансени і їсти “святкову” поросячу котлету. Сидів в автобусі, перепрошував у сотий раз трохи поранену квіточку, співав подумки “День народження” Таліти Кум і роздивлявся свої бойові рани, отримані у нерівній боротьбі зі стихією та велосипедом.
Такі самі, як у дитинстві.