![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Медогляд
Ось уже третій рік поспіль у квітні, коли в Університеті Кіото починається навчальний рік, я проходжу медогляд. Удома така потреба виникла лише на 1 і 4 курсах, японці ж більше дбают ь про здоров'я (своє й чуже), тому медогляд є обов'язковим (або принаймні дуже-дуже наполегливо рекомендованим).
Уся процедура займає близько години — із цих 60 хвилин десь 45 стоїш у черзі і 15 проходиш огляд і рентген. Разом із розкладом занять на рік усім студентам на початку квітня видають пластикові пляшечки замість звичних удома майонезних баночок. У призначений твоєму факультету день вранці прокинувся, попісяв у пляшечку — і впєрьод.
Медогляд проходить у великій залі вежі з годинником, хлопчики — вранці, дівчатка — по обіді. Черга починається метрів за сто від вежі, в кінці її стоїть хлопчик із табличкою - “хвіст черги”. Також кілька хлопчиків слідкують, аби ми шикувалися по двоє, а всередині вежі дівчинка закликає не галасувати.
Нарешті піднімаємося на 2 поверх, заходимо до великої зали. Віддаю пляшечку й аркуш А4 з інформацією про себе й історією хвороб (звичайно, я здоровий!), проходжу далі — міряти тиск. Два ряди автоматичних пристроїв для вимірювання, засовуєш праву руку, натиснув кнопку — маєш результат, іще й із пульсом. Далі — процес зважування і вимірювання твоєї висоти, причому це відбувається одночасно — став на дошку, дівчинка натиснула кнопку, на голову впала планка — все, поміряний з усіх боків. Тоді за бажання перевіряють зір — теж спеціальний пристрій, дивишся всередину і повертаєш джойстик у напрямку отвору у колі.
Тоді нарешті безпосередній контакт із медсестрою — питають, чи я не хочу поспілкуватися із лікарем. Тимур Сандрович такої потреби не має, тому прямує на рентген — в спеціальний автобус. Тут теж процес нагадує тойотівський конвеєр: піднявся в автобус, зайшов у комірчину із рентген-апаратом, хоп — і всьо.
У такий спосіб щороку за два з половиною тижні медогляд проходять більшість із 20 тисяч студентів й аспірантів Університету Кіото. Навіть написання цього посту, мабуть, зайняло у мене більше часу.
Аби не псувати собі і вам настрій, навіть не пробуватиму підрахувати ефективність роботи медперсоналу Університету Кіото. Настрій-бо у мене і так не дуже: за рік ліве око стало трохи гірше бачити...
Уся процедура займає близько години — із цих 60 хвилин десь 45 стоїш у черзі і 15 проходиш огляд і рентген. Разом із розкладом занять на рік усім студентам на початку квітня видають пластикові пляшечки замість звичних удома майонезних баночок. У призначений твоєму факультету день вранці прокинувся, попісяв у пляшечку — і впєрьод.
Медогляд проходить у великій залі вежі з годинником, хлопчики — вранці, дівчатка — по обіді. Черга починається метрів за сто від вежі, в кінці її стоїть хлопчик із табличкою - “хвіст черги”. Також кілька хлопчиків слідкують, аби ми шикувалися по двоє, а всередині вежі дівчинка закликає не галасувати.
Нарешті піднімаємося на 2 поверх, заходимо до великої зали. Віддаю пляшечку й аркуш А4 з інформацією про себе й історією хвороб (звичайно, я здоровий!), проходжу далі — міряти тиск. Два ряди автоматичних пристроїв для вимірювання, засовуєш праву руку, натиснув кнопку — маєш результат, іще й із пульсом. Далі — процес зважування і вимірювання твоєї висоти, причому це відбувається одночасно — став на дошку, дівчинка натиснула кнопку, на голову впала планка — все, поміряний з усіх боків. Тоді за бажання перевіряють зір — теж спеціальний пристрій, дивишся всередину і повертаєш джойстик у напрямку отвору у колі.
Тоді нарешті безпосередній контакт із медсестрою — питають, чи я не хочу поспілкуватися із лікарем. Тимур Сандрович такої потреби не має, тому прямує на рентген — в спеціальний автобус. Тут теж процес нагадує тойотівський конвеєр: піднявся в автобус, зайшов у комірчину із рентген-апаратом, хоп — і всьо.
У такий спосіб щороку за два з половиною тижні медогляд проходять більшість із 20 тисяч студентів й аспірантів Університету Кіото. Навіть написання цього посту, мабуть, зайняло у мене більше часу.
Аби не псувати собі і вам настрій, навіть не пробуватиму підрахувати ефективність роботи медперсоналу Університету Кіото. Настрій-бо у мене і так не дуже: за рік ліве око стало трохи гірше бачити...