![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
People. Part 2. Francois Baptiste
Я абсолютно солідарний із Андруховичем у його приязному ставленні до росіян поодинці і зовсім непоштивому до Росії як країни. З москалем Вітєю ― благодійником усіх кіотоських котів ― стосунки у нас склалися доволі дружні.
Чомусь у випадку із Францією та французами я почуваюся прямо протилежно. Франція як країна мені не те що подобається, але я ставлюся до неї трохи з повагою (бо вино, бо сир і бо багато розумних соціологів). А от французи поодинці (принаймні ті, що з ними я мав щастя зустрітися в Кіото) зазвичай псують мені настрій на кілька годин після зустрічі з ними ― зверхні, егоцентричні, пихаті та неадекватні. Найгірше те, що мене самого кілька разів сприймали за француза і навіть зверталися до мене французькою.
Отже, французи впевнено і з великою перевагою посідали почесне перше місце в моєму рейтингу найбридкіших індивідуумів світу, аж поки влітку минулого року під час перебування на homestay у префектурі Ішікава я не зустрів Франсуа Батіста. Звичайно, перше, що я зробив ― це заспівав йому “Мертвого півня”, мовляв, Батісте, повертайсь на Україну! Ото він реготався, почувши переклад!..Дуже логічною реакцією з його боку стало придумування пісеньки “Тимуре, повертайсь но Франс!”.
Отже, Франсуа Батіст. Франсуа ― це прізвище, народився Батіст на півдні Франції, має гарненьку сестру (О! У Кіото я зустрічав переважно французьких чоловіків! От у чому річ!..), і виглядає років на 30 ― такий собі лисий чувак в окулярах, зарослий як щіть. Хоча насправді він молодщий від мене на рік. Займається проектуванням будинків і не тільки, їздить по незнайомих містах Японії і ночує де Бог дасть, аби було не дуже вогко. А, ще уміє стояти на голові та інших частинах тіла.
Певно, Батіст ― нетиповий француз. Веселий, енергійний жартівник. Єдине, що його єднає з іншими представниками нації жабоїдів (або принаймні з їх стереотипним образом) ― вельми романтичний характер.
Перед поїздкою він почав зустрічатися із дівчиною, старшою від нього на 8 років, і пояснив мені - “кохання не оперує віковими категоріями”. І оцій-от японці Батіст надіслав з Ішікави дві з 3 частин пазлу, який вона мусіла розгадати. Нікнейм японки ― Chocolate, тож він купив листівку з роботою якогось сучасного мистця, написав згори донизу японською
завжди
Chocolate
смак
і відправив з проміжком у кілька днів верхню і нижню частини. А середню віддав безпосередньо Chocolate, коли повернувся до Токіо.
Отак-от, хлоп'ята. Романтики у цьому світі зовсім не повимирали всі, просто їх з кожним днем усе менше і менше.
Так що тепер я знаю, що принаймні один француз у світі (ну і Фуко ще, мабуть) не заслуговує на першу сходинку мого рейтингу. Побачу цього негідника ― міцно потисну руку, щиро посміхнуся у відповідь на черговий дотеп і заспіваю одну дуже гарну пісню українською. Упевнений ― йому сподобається.
Чомусь у випадку із Францією та французами я почуваюся прямо протилежно. Франція як країна мені не те що подобається, але я ставлюся до неї трохи з повагою (бо вино, бо сир і бо багато розумних соціологів). А от французи поодинці (принаймні ті, що з ними я мав щастя зустрітися в Кіото) зазвичай псують мені настрій на кілька годин після зустрічі з ними ― зверхні, егоцентричні, пихаті та неадекватні. Найгірше те, що мене самого кілька разів сприймали за француза і навіть зверталися до мене французькою.
Отже, французи впевнено і з великою перевагою посідали почесне перше місце в моєму рейтингу найбридкіших індивідуумів світу, аж поки влітку минулого року під час перебування на homestay у префектурі Ішікава я не зустрів Франсуа Батіста. Звичайно, перше, що я зробив ― це заспівав йому “Мертвого півня”, мовляв, Батісте, повертайсь на Україну! Ото він реготався, почувши переклад!..Дуже логічною реакцією з його боку стало придумування пісеньки “Тимуре, повертайсь но Франс!”.
Отже, Франсуа Батіст. Франсуа ― це прізвище, народився Батіст на півдні Франції, має гарненьку сестру (О! У Кіото я зустрічав переважно французьких чоловіків! От у чому річ!..), і виглядає років на 30 ― такий собі лисий чувак в окулярах, зарослий як щіть. Хоча насправді він молодщий від мене на рік. Займається проектуванням будинків і не тільки, їздить по незнайомих містах Японії і ночує де Бог дасть, аби було не дуже вогко. А, ще уміє стояти на голові та інших частинах тіла.
Певно, Батіст ― нетиповий француз. Веселий, енергійний жартівник. Єдине, що його єднає з іншими представниками нації жабоїдів (або принаймні з їх стереотипним образом) ― вельми романтичний характер.
Перед поїздкою він почав зустрічатися із дівчиною, старшою від нього на 8 років, і пояснив мені - “кохання не оперує віковими категоріями”. І оцій-от японці Батіст надіслав з Ішікави дві з 3 частин пазлу, який вона мусіла розгадати. Нікнейм японки ― Chocolate, тож він купив листівку з роботою якогось сучасного мистця, написав згори донизу японською
завжди
Chocolate
смак
і відправив з проміжком у кілька днів верхню і нижню частини. А середню віддав безпосередньо Chocolate, коли повернувся до Токіо.
Отак-от, хлоп'ята. Романтики у цьому світі зовсім не повимирали всі, просто їх з кожним днем усе менше і менше.
Так що тепер я знаю, що принаймні один француз у світі (ну і Фуко ще, мабуть) не заслуговує на першу сходинку мого рейтингу. Побачу цього негідника ― міцно потисну руку, щиро посміхнуся у відповідь на черговий дотеп і заспіваю одну дуже гарну пісню українською. Упевнений ― йому сподобається.