![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Под крылом самолёта
Мав оце днями невеличкий підробіток ― супроводжував туристів із Росії по Кансаю. У середу їздили до першої столиці Японії ― Нари, буцалися із тамтешніми оленями. У четвер вони (туристи) від мене відпочивали, а вчора посадив їх на літак в осакському аеропорту Ітамі.
В автобусі по дорозі в аеропорт якийсь неадекватний дядько у чорному пальті зробив мені зауваження ― тихіше, дайте поспати, бо я, бачте, занадто голосно розмовляв. (А шоб ти не висипався до кінця свого життя! І пальто у мене краще!) Зауваження такого плану мені зробили вперше за майже три роки перебування в Японії.
У самому аеропорту “пригоди” продовжилися ― бідолашні росіяни відчули на собі увесь розмах сучасних заходів безпеки при посадці. Змусили їх відкривати усі сумки і показувати всі балони, пляшки і потенційно небезпечні предмети. Апофеозом цього торжества логіки і здорового глузду стало прохання запальничку перекласти із багажу в ручну кладь. Звичайно, так вона долетить набагато надійніше! Повбивав би...Пригадую, Перес-Реверте в одному з есеїв писав, що за бажання і з відповідними знаннями убити чи поранити людину можна чим завгодно ― шнурками, голими руками, одягом, коробочкою від кетчупу, гарячим чаєм...Так що, забирати і перевіряти все підряд? Сподіваюся, хоч штани туристам не довелося знімати.
Але позитиву все одно було більше. По-перше, це традиційний Starbucks. А по-друге, хлопчик, рочки 3-4 десь, який проходив security check разом із мамою. Спочатку він зацікавлено спостерігав за конвеєром, на якому просвічують речі (гммм, і як же воно працює?..). А коли на тому виїхала їхня барвиста валізка ― зрадів і здивувався водночас: а ти як тут опинилася? Тоді мама поставила валізку на ваги, і хлопець на стійці реєстрації ледве стримав оцю рибочку від спільного із валізкою зважування ― тобі не можна, маленький, поїдеш разом із мамою, потерпи її ще трохи. Така локальна невдача анітрохи не засмутила малого шибеника, і він переключив свою увагу напришелепкуватих іноземців, тобто на мене з росіянами. Показав язика, а потім, отримавши від мене гідну відповідь, довго вивчав моє незворушне обличчя.
Отаке. Терористам ― бій!?
В автобусі по дорозі в аеропорт якийсь неадекватний дядько у чорному пальті зробив мені зауваження ― тихіше, дайте поспати, бо я, бачте, занадто голосно розмовляв. (А шоб ти не висипався до кінця свого життя! І пальто у мене краще!) Зауваження такого плану мені зробили вперше за майже три роки перебування в Японії.
У самому аеропорту “пригоди” продовжилися ― бідолашні росіяни відчули на собі увесь розмах сучасних заходів безпеки при посадці. Змусили їх відкривати усі сумки і показувати всі балони, пляшки і потенційно небезпечні предмети. Апофеозом цього торжества логіки і здорового глузду стало прохання запальничку перекласти із багажу в ручну кладь. Звичайно, так вона долетить набагато надійніше! Повбивав би...Пригадую, Перес-Реверте в одному з есеїв писав, що за бажання і з відповідними знаннями убити чи поранити людину можна чим завгодно ― шнурками, голими руками, одягом, коробочкою від кетчупу, гарячим чаєм...Так що, забирати і перевіряти все підряд? Сподіваюся, хоч штани туристам не довелося знімати.
Але позитиву все одно було більше. По-перше, це традиційний Starbucks. А по-друге, хлопчик, рочки 3-4 десь, який проходив security check разом із мамою. Спочатку він зацікавлено спостерігав за конвеєром, на якому просвічують речі (гммм, і як же воно працює?..). А коли на тому виїхала їхня барвиста валізка ― зрадів і здивувався водночас: а ти як тут опинилася? Тоді мама поставила валізку на ваги, і хлопець на стійці реєстрації ледве стримав оцю рибочку від спільного із валізкою зважування ― тобі не можна, маленький, поїдеш разом із мамою, потерпи її ще трохи. Така локальна невдача анітрохи не засмутила малого шибеника, і він переключив свою увагу на
Отаке. Терористам ― бій!?