![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Сутінки осені
У мене до останнього не було планів на вечір 31 грудня. Мабуть, саме це і зробило його одним із таких вечорів, про які пам'ятаєш довго.
Спочатку все було традиційно: сходили у баню із москалем та киргизом, випили пива. (Ніхто нікуди не полетів.) Поїли у господарочки Віті смаколиків, які він приготував за рецептами з кулінарної книги. Потім пішли з Вітєю у Starbucks ― востаннє у 2009 році попити тамтешньої кавочки. Після кави перейшли до традиційного японського способу святкування ― слухати дзвони у буддистському храмі і здійснити хацумо:де (перший у Новому році візит до синтоїстського храму).
Охочих подивитися на церемонію биття у дзвони було дуже багато ― пару тисяч чоловік, мабуть. І це лише у вибраному нами храмі. Уміло організовувана поліцейськими черга повільно просувається до кінцевої мети ― величезного дзвона, у який 108 разів б'ють ченці (108 ― кількість людських гріхів у буддизмі, хоча існують й інші пояснення). Б'ють у дуже своєрідний спосіб ― 16 молодих ченців тримають за мотузки велику колоду для удару, а один ченець старший виконує головну роль ― каже “Щее раз!” і надає колоді прискорення усією вагою тіла, пригинаючись мало не до землі. www.youtube.com/watch Старші ченці змінюються після кожних 4-5 ударів. Від кожного удару дзвона ― мороз по шкірі: “Благословенний Будда, пробач мені мої гріхи!..”
Спускаємося з храму буддистського до храму синтоїстського. Так само чекаємо у довгій черзі. Кпинимо з людей, які на центральній вулиці Кіото чекають своєї черги разів у 10 довше, ніж ми. А можна ж пройти отією і ще тією вуличкою ― і ти вже у храмі!..
Нарешті ми всередині. Купуємо обереги. Кидаємо по 5 ієн у перше-ліпше маленьке святилище (до великого і черги великі). Виявляється, то є святилище божества, що допомагає бажанням здійснюватися. Кидаємо 10 ієн за двох за те, щоб були ми з Вітєю красиві і гарнюні. Чесно кажучи, байдуже, чи буду я, але...До великого “універсального” святилища і далі вишиковуються величезні натовпи.
Повертаючись додому, балакаю зі снігом, який чим глибша ніч, тим робиться сміливішим і зухвалішим. У Кіото він почав падати (уперше в цьому році!) години за три до буддистських дзвонів. Але попервах був дуже сором'язливий ― його було видно лиш у світлі автомобілів чи ліхтарів. А у 2010 році щось зовсім сміливий зробився...
Вітя усе нарікав, що святкового (перед)новорічного настрою в Японії ніяк не можна було відчути...Кіото ― моє юне і древнє Кіото ― створило цей настрій вмент.
Новий рік!
Як подумаєш ― сумно...
Сутінки осені.
Мацуо Башьо
Спочатку все було традиційно: сходили у баню із москалем та киргизом, випили пива. (Ніхто нікуди не полетів.) Поїли у господарочки Віті смаколиків, які він приготував за рецептами з кулінарної книги. Потім пішли з Вітєю у Starbucks ― востаннє у 2009 році попити тамтешньої кавочки. Після кави перейшли до традиційного японського способу святкування ― слухати дзвони у буддистському храмі і здійснити хацумо:де (перший у Новому році візит до синтоїстського храму).
Охочих подивитися на церемонію биття у дзвони було дуже багато ― пару тисяч чоловік, мабуть. І це лише у вибраному нами храмі. Уміло організовувана поліцейськими черга повільно просувається до кінцевої мети ― величезного дзвона, у який 108 разів б'ють ченці (108 ― кількість людських гріхів у буддизмі, хоча існують й інші пояснення). Б'ють у дуже своєрідний спосіб ― 16 молодих ченців тримають за мотузки велику колоду для удару, а один ченець старший виконує головну роль ― каже “Щее раз!” і надає колоді прискорення усією вагою тіла, пригинаючись мало не до землі. www.youtube.com/watch Старші ченці змінюються після кожних 4-5 ударів. Від кожного удару дзвона ― мороз по шкірі: “Благословенний Будда, пробач мені мої гріхи!..”
Спускаємося з храму буддистського до храму синтоїстського. Так само чекаємо у довгій черзі. Кпинимо з людей, які на центральній вулиці Кіото чекають своєї черги разів у 10 довше, ніж ми. А можна ж пройти отією і ще тією вуличкою ― і ти вже у храмі!..
Нарешті ми всередині. Купуємо обереги. Кидаємо по 5 ієн у перше-ліпше маленьке святилище (до великого і черги великі). Виявляється, то є святилище божества, що допомагає бажанням здійснюватися. Кидаємо 10 ієн за двох за те, щоб були ми з Вітєю красиві і гарнюні. Чесно кажучи, байдуже, чи буду я, але...До великого “універсального” святилища і далі вишиковуються величезні натовпи.
Повертаючись додому, балакаю зі снігом, який чим глибша ніч, тим робиться сміливішим і зухвалішим. У Кіото він почав падати (уперше в цьому році!) години за три до буддистських дзвонів. Але попервах був дуже сором'язливий ― його було видно лиш у світлі автомобілів чи ліхтарів. А у 2010 році щось зовсім сміливий зробився...
Вітя усе нарікав, що святкового (перед)новорічного настрою в Японії ніяк не можна було відчути...Кіото ― моє юне і древнє Кіото ― створило цей настрій вмент.
Новий рік!
Як подумаєш ― сумно...
Сутінки осені.
Мацуо Башьо
no subject
no subject
Тебе теж вітаю з Новим роком! Най усе задумане здійсниться!
no subject
no subject
(Anonymous) 2010-01-02 06:24 am (UTC)(link)Здійснення усіх гарних мрій!!! Зорі віщують добрий і щедрий рік для Тільців!!!
Успіху у всіх справах!!!
no subject
no subject