serpni

 Сумував за кожним із 14 серпнів, проведених не в Україні. Саме такого висновку я дійшов, проживши другий серпень поспіль у Києві. А також нарешті, здається, трохи зрозумів, чого саме мені не вистачало у японських серпнях: запахів. "Кисло-солодких запахів щастя".

Японські серпні, якщо ти викладаєш в тамтешніх універах - це кінець першого семестру, а значить - купа всякої роботи, іспити, реферати, перевірка, оцінювання і так далі. І часто ще кілька пар на тиждень на додачу, бо розклад на навчальний рік складає хто як. Такі у мене і були серпні: їздив по регіону Кансай, Кіото-Осака та ще кудись там, їздив і пітнів. Бо японські серпні - це, власне, сауна: береш із собою речі для перевдягання, пройшов 300 метрів від будинку - і вже треба шось пити, спека і вологість вмент роблять з тебе непридатну ні до чого людину.

В українських серпнях, звичайно, теж треба працювати, але, на щастя, клімат зовсім інший, умови роботи - теж, до того ж, кожен день починається із прогулянки з Телям, а це ж попадали на землю сливи, яблука, груші, потроху починає опадати листя, Теля йде і принюхується чи не до кожної сливочки, а тобі хочеться перетворитися на собаку і ходити разом із ним нюхати, бо всі ці запахи переносять тебе дуже далеко - чи в дитинство, чи в місто, де ти народився, чи ще кудись.

А тоді приходить вересень, ідеш із мамою на ярмарок, Теля радіє яблукам, кукурудзі і пробує полизати болгарський перець, а тоді навіть вкусити. І дивиться на тебе ніяково: "Мабуть, перець - це таки не для мене?.."

А ти не дуже зважаєш на Телю, бо в тебе в голові цілий день крутяться рядки про багдадського злодія:

Невже це осінь, осінь, о! — та сама.