Їж, їж, їж!

Тато: приносить покупки з супермаркета. 

Марія: вітає його маріїною мовою, проявляє інтерес до червоного пакета з полуницями (переддень католицького Різдва в Японії - початок сезону, який триває десь до середини-кінця квітня приблизно). 

Тато: дивись, доню, який гарний тюбик зі згущеним молоком, його продають поруч із полуницею, аби робити її смак іще вишуканішим. 

Марія: взяла в руки, покрутила, кинула на підлогу, показує пальцем на полуниці, голосно каже: "Їж, їж, їж!!"

Тато: що?

Мама: вона сказала: "Їж, їж, їж!"

Тато: Ой, вибач, ти хотіла їх їсти? Зараз помию і дам. 

Садимо дитину на її стілець, даємо полуниці, з'їдає 4 хвилин за 5, запиває молочком. (Пізніше ввечері з'їдає ще півтори). 

Тато: пригадує, як, годуючи Марію, він співав їй пісеньки українською, одна з яких складалася виключно зі слова "Їж!" з різними інтонаціями. І вона, виходить, це запам'ятала, і використала тепер на свою користь, аби отримати полуниці. 

Перше слово, яке Марія сказала українською - "Їж!" А ще від неї солдко пахне полуницями, і слово "їж!" бринить з кожної клітини тіла. 

Мабуть, це і є щастя.