Про імена і весілля

 Колись спитати в жінки ім’я її означало ледь не пряме запрошення до весілля. В поетичній збірці "Ман’йо:сю:" імператор Ю:ряку питає в дівчини, що збирає листя:
- Скажи мені, з якої родини ти є? Скажи мені своє ім’я.
Вважалося, що в імені людини жиє її душа, і сказати своє ім'я означало віддати душу, тобто відповісти згодою на пропозицію про весілля. Це таке писалося в тій-таки газеті "Асахі", а мені пригадалося, що в епоху Едо майбутніх наречених "зводили" спеціальні люди, зазвичай дівчата, які готували всі процедурні і не тільки моменти для весілля. А згоду давали, побачивши партнера "зовсім випадково" на вулиці чи ще десь протягом кількох секунд. Тобто подивилися на обличчя, о, це моє! - значить, хлопець вручає дівчині якесь ошатне віяло, а вона, якщо згодна, приймає подарунок. Теж абсолютно випадково. А якщо ні - то він, похмурий, бреде додому ні з чим. ''''