За що я люблю Кіото

 Насправді дууже багато за що, особливо добре це розумієш, живучи (сподіваюся, тимчасово!) не в Кіото. І перелік міг би бути довжелезним або навіть нескінченним, але тут мені хотілося б зупинитися тільки на одному факторі - неперервності традицій. 

Якщо коротко - то у цьому місті можуть мінятися люди, будинки, машини, кількість зелених насаджень чи універмагів на Четвертій вулиці, обмеження на поверховість будинків або кількість відреставрованих “мачія”, тобто традиційних дерев’них будинків. Але незмінними дуже часто залишаються традиції, хоча вони, можливо, ближчі до звичаїв. 

Так, у храмі Кітано Тенманґу:, який відомий почитанням Суґавара но Мітідзане (вважається покровителем усіх учнів, студентів етц.), неперевершеним сливовим садом (в якому я жодного разу не був, бо це цілих 600 ієн, а на сливи можна подивитися і в Імператорському палаці) і має прекрасну бронзову корову з протертим до блиску носом (автор теж доклав до цього руку), 25 числа кожного місяця (день храмового свята, бо саме цього дня у червні народився його покровитель) проводиться ярмарок “усього для всіх”. На ньому вже більше ніж 400 років продаються пундики мочі, офіційна назва - “чоґоро:мочі”. 

А почався цей звичай у 1587 році, коли Тойотомі Хідейосі після вдалого походу на Кю:сю: вирішив організувати на території храму велике чаювання, на яке зібралося більше 1500 учасників - чайних будинків, але також і простих людей. Один дідуган підніс свої пундики пану Тойотомі, і той настільки уподобав мочі, що щиро порадив дідусеві назвати їх своїм ім’ям, тобто Чьоґоро:. Так і зробили, і на території храму з’явився магазин “Чьоґоро:мочі”. Теперішній власник - 21-й за ліком, або у 21-му поколінні (зараз має 52 роки), продає пундики і зелений чай на традиційних зібраннях 25 числа та в інші свята. Продовжувачем традицій буде 22-й власник, поки що 23-річний син теперішнього. 

На фото в газеті показали дідуся, який після переїзду в Кіото приходить у храм кожного 25 числа вже протягом 50 років. І щоразу кажу: очєнь уж ані у вас замічатєльниє “подобається мені цей простий і водночас м’якенький смак. Свідчення того, що я відвідав храм у день його свята”. Дідусеві пішов 92-й рік. 

До чого я веду? До того, що мине ще 427 років, а до кіотоського храму з коровою і далі приходитимуть люди з усіх усюд, аби насолодитися смаком чо:ґоро:мочі. Тоді, може, і валюта в Японії вже буде інша, і ціна пундиків зміниться…Але смак, певний, буде незмінним: абсолютно подібним до того, що заслужив прихильність самого Тойотомі Хідейосі. 

Новини китайські

 Ще трохи новин із японського сусіда, пов’заних опосередковано із подіями на площі Т. 25 років тому. Схоже, у Піднебесній чи як там їх прийнято називати йде такий собі потужній процес закручування гайок (принаймні саме таке враження може скластися, якщо читати японські ЗМІ). 

37-літній викладач (колишній) одного з університетів розказав, як їх на нараді викладачів інструктував співробітник центрального офісу вишу щодо того, що не можна викладати на парах. 

Сім пунктів: універсальні цінності, такі як права людини і т. д.; свобода висвітлення інформації; громадянське суспільство (на зразок европейського чи гамериканського); історичні помилки компартії; незалежність права тощо. 

Викладач обурився, і вивісив всі ці заборони у китайському твіттері. Тільки його почал цитувати, отримав до 5 тисяч перепостів за пару годин - і акаунт закрили. Ввечері того ж дня, коли він розмістив свій пост. 

А минулого року наш герой в інтернеті розмістив статтю з критикою ігнорування діючою владою конституції - і був звільнений з роботи. 

Вєрнай дарогай ідьотє, треба тісніше співпрацювати з Путєю - він на такі гайки мастак.