Замальовки

Минулої п”ятниці вчергове пожалкував з приводу того, що мій Нікон не завжди зі мною. А це ж які могли б бути кадри!..

Наприклад, того дня на вулиці Марутамачі і її околицях побачив принаймні три потенційних шедеври: 

Відсзаді: японець-франт у вишуканому сірому костюмі (мабуть що з краваткою) і шкіряним портфелем, начищені черевики і всьотакоє. Поруч - супутниця у теплому кімоно і традиційних тапках, до того ж у білих шкарпетках. Чимчикує собі потроху, ледве встигаючи за своїм супутником. Жваво про щось розмовляють, він іще й активно жестикулює. На задньому плані - жовті-прежовті дерева ґінґко. 

Перейшов на інший бік вулиці, іду у бік річки - а там новий прекрасний персонаж, дідусь у темно-коричневому плащі десь років під 70. Тремтячими руками намагається натиснути великі-превеликі клавіші на сірому мобільному телефоні, ще й зіщулився так, що в мене аж очі заболіли: намагається щось роздивитися на екрані. Сподіваюся, він зрештою додзвонився чи дописався туди, куди хотів. 

Третю парочку побачив дуже здалеку, аж на іншому березі річки. Не можу стверджувати напевно, але судячи з атмосфери і форми одягу - старшокласники, хлопчік і дєвачка. Сиділи на лавочці, на колінах в обох - спільна барвиста ковдра із Міккі-Маусом, а може навіть Мінні. Сором”язливо притуляються одне до одного плечима, хлопчик жує булочку, дівчинка п”є щось із термосу. На довколишній світ звертають уваги ще менше, ніж мобільний дідусь. 

Був би фотоапарат - які були би кадри! А так доводиться вправлятися в словесній еквілібристиці. І уявляти собі, що це типова картина сучасного японського суспільства: традиції зустрілися з сучасністю, третина суспільства - пенсіонери, які не дуже люблять сучасну техніку, а молоді нема де усамітнитися, от вони і гріються на річці під ковдрою.