Спалити постер

Мого єдиного і тому найкращого друга з Угорщини звати Жомбор, ж як у бонЖур. Він лисий, носатий і трохи залізнозубий. СССР розшифровує як “савєцкая собака слушаєт радіо” і дуже радіє моїй реакції, але москальській – трохи менше. Ще він хоче "работать в калхозє, патаму што мой друг тоже работаєт в калхозє”. Має Жомбор майже 40 років і 8 років навчання російській мові у школі.
 Учора на міжнародному симпозіумі, присвяченому соціології сім”ї, одна японка після завершення постер-сесії сказала мені, що їй постер (із купою орфографічних помилок) не треба і ми можемо його ліквідувати самі. Доповідаю про це Жомборові, він задумався, що ж із ним робити, каже: давай спалимо! Я радію: давай, га-га-га!..
 Тут ззаду дєвачка, яка, виявляється, чула всю розмову, радісно заявляє: ви що, я вам спалю!! Якщо я сказала, що мені не треба постер, це ж не значить, що його можна палити чи ще якось із нього знущатися! Не можете просто викинути – так і скажіть! І так далі. Жомбор її заспокоїв, потім навіть пробував жартувати – все одно сердита. А на вечері вона його просто ігнорувала.
 Це ж яка прекрасна може вийти скарга в Оргкомітет!
 
“Два пришелепкуватих іноземці морально принизили постер японки, запланувавши його привселюдне спалення.”