![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Цуценя закохане
Aug. 30th, 2011 07:32 pmМинулої п”ятниці ходив у гості до цуценяти – з Америки приїхав обкурений Кобі, який, виявляється, насправді Джейкоб, з Кобе – не менш обкурений мальчік із Барбадоса, здається, його звати Рулон (обкурений – бо щось скаже, тоді сам собі сміється секунд 30. А тоді думає, чого ж це він сміявся). І ще було троє дівчат, з якими цуценя їздило разом у Мексику. Студентки Кансайського університету іноземних мов.
Їли смажене м”ясо, смажену рибу і теревенили ні про що. Кобі напився рому-барбадоського сувеніру і побіг грати на піаніно – це у нього така сублімація, мабуть. Ми з Рулоном налили цуценятові в келих пива і рому (бо ж уже є 20 рочків) і змусили випити – а одна з дівчат йому ще й подобається, зрозуміло, що він не міг відмовитися
І почервонів, рухи зробилися уповільненими, а тоді чомусь навпаки – занадто швидкими. Приніс собі аж дві склянки води, тоді знову пішов на кухню – а Рулон долив йому рому в одну з них. Цуценя випило, навіть не скривившись, відригнуло від пива і почало розпитувати дівчат, чи вони голяться під пахвами і отам, унизу. Рулон реготався так довго, що його тільки 50 грам рому змогли заспокоїти. І все це під звуки сублімованого піаніно і скрегіт кігтів собачки Акі об вікно – вона так привертала увагу.
А ще ж були присутні батьки цуценяти і його старша сестра із чоловіком і двома дітьми – менша, зовсім манюня, дивилася на нас зацікавлено-здивовано і подовгу вирішувала, плакати їй чи ні. Частіше переходила у рішучий наступ на маму. А дідусь у цей час читав більшій онуці казочки, про крокодилову ногу чи щось подібне. Дівчата верещали – “Ой, це ж наша улюблена!”.
Тоді піднялися на другий поверх, Кобі-Джейкоб взявся за гавайські мотиви на гітарі, а я написав на стіні чорним маркером, що смажене м”ясо було смачне. На якійсь коробці написали назву новоствореного товариства – “Барбадоські посиденьки” – і свої імена, тоді фотографувалися. Показав Рулону пальчик – він реготався півтори хвилини.
Вивели Акі на прогулянку і заодно пішли до станції – Рулон і Кобі залишилися ночувати, а я з дівчатами – на поїзд. Кажу їм: “Цікавий хлопчик, еге ж?” Та, що йому подобається (на фото - крайня зліва), відповідає: “Так, таких дивних японців я ще не зустрічала...”
Їли смажене м”ясо, смажену рибу і теревенили ні про що. Кобі напився рому-барбадоського сувеніру і побіг грати на піаніно – це у нього така сублімація, мабуть. Ми з Рулоном налили цуценятові в келих пива і рому (бо ж уже є 20 рочків) і змусили випити – а одна з дівчат йому ще й подобається, зрозуміло, що він не міг відмовитися
І почервонів, рухи зробилися уповільненими, а тоді чомусь навпаки – занадто швидкими. Приніс собі аж дві склянки води, тоді знову пішов на кухню – а Рулон долив йому рому в одну з них. Цуценя випило, навіть не скривившись, відригнуло від пива і почало розпитувати дівчат, чи вони голяться під пахвами і отам, унизу. Рулон реготався так довго, що його тільки 50 грам рому змогли заспокоїти. І все це під звуки сублімованого піаніно і скрегіт кігтів собачки Акі об вікно – вона так привертала увагу.
А ще ж були присутні батьки цуценяти і його старша сестра із чоловіком і двома дітьми – менша, зовсім манюня, дивилася на нас зацікавлено-здивовано і подовгу вирішувала, плакати їй чи ні. Частіше переходила у рішучий наступ на маму. А дідусь у цей час читав більшій онуці казочки, про крокодилову ногу чи щось подібне. Дівчата верещали – “Ой, це ж наша улюблена!”.
Тоді піднялися на другий поверх, Кобі-Джейкоб взявся за гавайські мотиви на гітарі, а я написав на стіні чорним маркером, що смажене м”ясо було смачне. На якійсь коробці написали назву новоствореного товариства – “Барбадоські посиденьки” – і свої імена, тоді фотографувалися. Показав Рулону пальчик – він реготався півтори хвилини.
Вивели Акі на прогулянку і заодно пішли до станції – Рулон і Кобі залишилися ночувати, а я з дівчатами – на поїзд. Кажу їм: “Цікавий хлопчик, еге ж?” Та, що йому подобається (на фото - крайня зліва), відповідає: “Так, таких дивних японців я ще не зустрічала...”
